Мізантропія

МІЗАНТРОПІЯ [грец. …, від …— ненавиджу … — чоловік] — ненависть до людей, відчуження від них. М. виступає як крайня форма індивідуалізму, протиставлення особистості суспільству. Трактування мізантропії як розриву всіх зв’язків із суспільством виходить від Лукіана («Тімон або мізантроп») і Шекспіра («Життя Тимона Афінського»). Мізантропія пов’язана з песимізмом, зневірою, підозрілістю, відлюдькуватістю. Мізантропія часом переходить в антропофобию (человекобоязнь), проявляється в антигуманних дій. У широкому сенсі вона є антиподом гуманізму і слугує моральною основою різних людиноненависницьких теорій. У ідеалістичної етики явище мізантропії пояснюється, як правило, психологічними причинами, що не залежать від суспільних умов. А Шопенгауер, напр., виправдовував мізантропію, вважаючи її виразом «благородного обурення» особистості, спрямований проти усіх людей.

Філософський словник / авт.-упоряд. С. Я. Подопригора А. С. Подопригора. — Изд. 2-е, стер. — Ростов н/Д : Фенікс, 2013, 230.