Атман (Кузнєцов, 2007)

АТМАН (санскр. — дихання, душа, самість) — поняття брахманистско-індуїстської релігійної традиції і філософії, що означає сутність і самість кожної речі; душу, дух, абсолютний суб’єкт, Я. Вчення про А. сходить ще до «Рігведі» (див. Веди), де А. називається подих, життєвий дух, сутність життя. Вупанишадах формується вчення про А. як про самості кожної речі, індивідуальної душі, суб’єктивному духовному початку в протилежність Брахману, вищої об’єктивної реальності, Бога. В той же час вчення про тотожність А. і Брахмана оголошується серцевиною сокровенного знання упанішад. Шлях до набуття цього знання є вищою цінністю та сенсом життя і передається вчителем учневі в індивідуальному порядку. Досягнення індивідом стану А.-Брахмана прирівнюється до мокше.

Вчення про А. отримало розвиток у класичний період індійської філософії. Якщо атеїстична яокаята ототожнювала А. з живим тілом людини, заперечуючи існування душі, духу як особливої самостійної сутності, то в вайшешике А. — всепроникна субстанція, носій відчуттів, емоцій, вольових актів, мислення, моральна основа; в санкхье і йоги А. близький до пурушу. Подальша розробка вчення упанішад про А. здійснюється в школах веданти: реальне Я — це чиста свідомість (пор. розуміння Брахмана як чистого буття), приховане і в людині, і в «Я» всіх істот, і в Бозі. Осягається через самопізнання і досягнення мокші. На відміну від індуїстської для буддистської філософії характерне невизнання реальності А.

Словник філософських термінів. Наукова редакція професора В. Р. Кузнєцова. М., ІНФРА-М, 2007, с. 41-42.