Риторика у Візантійській імперії

РИТОРИКА — наука про ораторському мистецтві. Виникла в Греції в V ст. до P. X., склалася в систему в III-II ст. до P. X., з I ст. до P. X. отримала широке визнання в Римі. Найбільшими теоретиками античної риторики були Аристотель, Цицерон і Квінтіліан. Класична риторика ділилася на п’ять частин: знаходження (систематизація змісту промов і використовуваних у них доказів, визначення теми), розташування (поділ мови на вступ, виклад, розробку і укладення), словесне вираження (вчення про відбір слів і їх поєднаннях, про словесних образах і риторичних фігурах, про стилістику), запам’ятовування і вимовляння. Антична риторика орієнтована головним чином на судові і парадні промови, була перероблена в Середні століття в розрахунку на твір листів і проповідей.

Візантійський словник: у 2 т. / [ упоряд. Заг. Ред. К. А. Філатова]. СПб.: Амфора. ТІД Амфора: РХГА: Видавництво Олега Абышко, 2011, т. 2, с. 248.