Комунікація (Подопригора, 2013)

КОМУНІКАЦІЯ [лат. communicatio — повідомлення, передача] — смисловий та ідеально-змістовний аспект соціальної взаємодії. Дії, свідомо орієнтовані на їх смислове сприйняття, називають комунікативними. Основна функція комунікації — досягнення соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного її елемента. Структура найпростішої комунікації включає як мінімум: 1) двох учасників-комунікантів, наділених свідомістю і володіють нормами певної семіотичної системи, напр., мови; 2) ситуацію (або ситуації), яку вони прагнуть осмислити і зрозуміти; 3) тексти, які виражають сенс ситуації в мові або елементах даної семіотичної системи; 4) мотиви і цілі, що роблять тексти спрямованими, тобто те, що спонукає суб’єктів звертатися один до одного; 5) процес матеріальної передачі текстів. Таким чином, тексти, дії щодо їх побудови і, навпаки, дії по реконструкції їх змісту і сенсу, а також пов’язані з цим мислення і розуміння, становлять зміст комунікації. За типом відносин між учасниками виділяються міжособистісна, публічна, масова комунікація. За типом використовуваних семіотичних засобів можна виділити мовленнєву, паралингвистическую (жест, міміка, мелодія), речовинно-знакову (зокрема, художню).

Філософський словник / авт.-упоряд. С. Я. Подопригора А. С. Подопригора. — Изд. 2-е, стер. — Ростов н/Д : Фенікс, 2013, 168-169.