Шістдесятники

«ШІСТДЕСЯТНИКИ» — особливе покоління радянської інтелігенції, воспринявшее «відлига» як імпульс до духовного оновлення та свободу творчості, як свідчення лібералізації суспільного життя країни. Термін з’явився після статті критика Ст. Рассадіна «Шістдесятники» в журналі «Юність» (грудень 1960), присвяченій аналізу творчості письменників, які писали в кінці 1950-х рр. і названих шістдесятниками за аналогією з демократичною інтелігенцією 1860-х рр., яка боролася з самодержавством, бюрократизмом, відсталістю і духовним застоєм. В подальшому визначення стало збірним для тієї частини творчої інтелігенції, яка з 1960-х рр. виступала проти тоталітаризму й культу особи І. в. Сталіна, соціалістичного реалізму й партійного диктату в мистецтві за всебічну демократизацію країни і суспільства.

Центром тяжіння ліберальної інтелігенції (публіцистів і вчених, письменників і поетів, артистів і режисерів, музикантів, художників та скульпторів) став журнал «Новий світ» і його головний редактор (з червня 1958) К. Т. Твардовський.

Діяльність «шістдесятників» багато в чому підготувала виступи дисидентів 1960-1970-х рр. і народження правозахисного руху.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 569.