Чорноморські протоки

ЧОРНОМОРСЬКІ ПРОТОКИ — Босфор і Дарданелли — з’єднують Чорне, Мармурове і Середземне моря. Вони належать Туреччини і мають виключно важливе військово-стратегічне й економічне значення. З кінця XVIII ст. після перетворення Росії в чорноморську державу судноплавний режим проток став для неї однією з першочергових зовнішньополітичних проблем. Від рішення цього питання багато в чому залежали безпеку південних рубежів Росії і можливість економічного розвитку Причорномор’я. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р. за Росією було визнане право торговельного мореплавання в Чорному морі і протоках. Пізніше таке ж право одержали ін. держави (за винятком тих, що воюють із Туреччиною). По російсько-турецьких союзних договорах 1799 і 1805 рр. Росія отримала право проходу через протоки військових транспортних судів, але в 1806 р. Туреччина скасувала свій дозвіл під впливом наполеонівської дипломатії.

Підходи до вирішення проблеми проток у XIX — на початку XX ст. у російського уряду були різними. Висувалися проекти: захоплення Босфору і Стамбула; врегулювання судноплавного режиму на основі двосторонніх російсько-турецьких угод (див. Ункяр-Іськелесийський договір 1833 р.); створення міжнародно-правової бази режиму проток з участю європейських держав. З 40-х років XIX ст. режим проток регулювався багатосторонніми міжнародними угодами (див. Лондонська конвенція 1841 р., Паризький мирний трактат 1856 р., Лондонська конвенція 1871 р., Берлінський трактат 1878 р. Англо-франко-російська угода 1915 р.).

Міжнародні реалії, що склалися після закінчення Першої світової війни 1914-1918 рр., перемога турецького народу в боротьбі проти грецьких інтервентів, підтриманих Великобританією, знову поставили на порядок денний питання про режим проток. Для її вирішення була скликана Лозаннська конференція (1922-1923, Швейцарія), в якій брали участь Англія, Франція, Італія, Японія, Греція, Румунія, Югославія і Туреччина. Від США був присутній «спостерігач». В результаті протесту РРФСР як чорноморської держави її представників допустили до обговорення питання про протоки. Радянські дипломати (Р. В. Чичерін, В. о. Боровський) виступали за свободу проходу через протоки для торгових суден і комерційної авіації, але закриття проток для військових кораблів і військової авіації усіх країн, крім Туреччини.

Лозаннська конвенція про режим проток була підписана 24 липня 1923 р. В її основі лежав проект Великобританії, викладений лордом Дж. Н. Керзоном. Проект підтримали Франція і Італія. Передбачалося право вільного проходу через протоки військових кораблів будь-якої країни як в мирний, так і воєнний час. Контроль судноплавного режиму передавався міжнародної комісії, в яку входили не тільки чорноморські держави, але і ті, які перебувають у великому видаленні від Чорного моря.

Оскільки умови конвенції створювали загрозу для чорноморського узбережжя, а також порушували суверенітет Туреччини, СРСР не ратифікував Лозаннскую конвенцію як не гарантує мир і безпеку в Чорноморському регіоні.

В середині 1930-х рр. зміцніла Туреччина внесла пропозицію про перегляд режиму Чорноморських проток, встановленого Лозаннської конвенцією. СРСР підтримав Туреччину, висунувши проект про заборону введення в Чорне море військових кораблів нечорноморських держав. Великобританія заперечувала проти будь-якої зміни режиму проток, наполягала на «рівність» всіх держав щодо проходу військових кораблів через протоки і домагалася необмеженого допуску будь кораблів у Чорне море.

На конференції в Монтре (Швейцарія) 20 липня 1936 р. була підписана нова конвенція. Вона обмежувала прохід в Чорне море військових кораблів нечорноморських держав у мирний час і повністю забороняла прохід суден воюючих країн у воєнний час. Ця конвенція визнавала (хоча і не в повному обсязі) особливі права причорноморських держав у Чорному морі та в користуванні протоками.

Конвенція, підписана в Монтре, полягала на 20 років і двічі автоматично продовжувалася. Вона визначає основи сучасного міжнародного правового режиму Чорноморських проток.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 555-556.

Далі читайте по темі:

Оськін М. В. Чорноморські протоки — перспектива для Росії.