Соціалізм (Орлов)

СОЦІАЛІЗМ (франц. socialisme, від лат. socialis — суспільний) — 1) вчення, в якому в якості мети та ідеалу висувається здійснення принципів соціальної справедливості, свободи і рівності; 2) суспільний лад, що втілює ці принципи. Термін з’явився у другій половині XIX ст., однак уявлення про устрій соціальної справедливості сходять до древніх ідей про «золотому столітті». Вони розвивалися в різних релігіях, а також у багатьох різновидах утопічного соціалізму (Т. Мора, Т. Кампанелли, К. А. Сен-Симона, Ш. Фур’є, Р. Оуена). Так звана теорія наукового соціалізму, розроблена К. Марксом та Ф. Енгельсом, розглядала соціалізм як нижчу фазу (ступінь) комунізму, що приходить на зміну капіталізму в результаті пролетарської революції і встановлення диктатури пролетаріату. З кінця XIX ст. соціалізм (як вчення та суспільна практика) розвивався у двох руслах, на які розкололося міжнародне соціалістичне рух, соціал-демократичний і комуністичний.

В соціал-демократичному перебігу утвердилася орієнтація на ідеї Е. Бернштейна. Зазнавши значної еволюції і відмовившись від марксизму як єдиної ідейної основи, соціал-демократія виробила сучасну концепцію демократичного соціалізму, згідно з якою соціалізм може бути здійснено в довгому процесі реформування капіталізму, ствердження політичної, економічної і соціальної демократії, свободи, справедливості, солідарності та рівності. Політика соціал-демократії вплинула на демократизацію відносин влади і власності, на зростання рівня і якості життя найманих працівників і в сукупності з ін. факторами призвела до значної трансформації капіталістичного суспільства.

Після Жовтневої революції 1917 р., яка проголосила втілення на практиці ідей «наукового соціалізму», в комуністичному русі поширилися уявлення про соціалізм за радянським зразком, що виникло в СРСР, а після Другої світової війни 1939-1945 рр. у світовій системі соціалізму. Характерні риси такого ладу — державна власність на основні засоби виробництва, директивне централізоване управління і господарське планування, ідеологічна монополія правлячої Комуністичної партії і диктатура верхнього шару партійно-державного апарату, який спирався на апарат насильства і масові репресії, насаджував свавілля, беззаконня, нетерпимість до інакомислення. Панування тоталітаризму СРСР призвело до економічного, політичного та духовної кризи, значного відставання від розвинених країн світу, ізоляції від світової культури і, зрештою, до розпаду світової системи соціалізму. Почалися наприкінці 1980 — початку 1990-х рр. в СРСР та інших соціалістичних країнах перетворення змінили їх економічний і соціально-політичний лад шляхом переходу до ринкової економіки та демократії.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 485-486.