Словянофільство (Орлов, 2012)

СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВО — течія в ліберальному напрямку суспільної думки в Росії у середині XIX ст., противостоявшее западничеству. Ідеологи: А. С. Хом’яків, В. В. Киреєвський, К. С. Аксаков, Ю. Ф. Самарін. Найбільш активні слов’янофіли: П. В. Киреєвський, В. С. Аксаков, А. В. Кошелєв, В. А. Черкаський, багато письменників (в. І. Даль, Ф. В. Тютчев та ін), історики, славісти та мовознавці. Свого постійного друкованого органу не мали через переслідування цензури. У 1840-х рр. друкувалися, в основному, в журналі М. П. Погодіна «Москвитянин»; у 1850-х рр. видавали журнал «Руська бесіда» (1856-1860), газети «Молва» (1857) і «Парус» (1859).

Слов’янофіли в противагу західникам не визнавали єдності історичного шляху Росії і Зх. Європи, перебільшували її своєрідність, ідеалізували патріархальність допетровської Русі у відносинах між народом і государем, між поміщиками і селянством. Виступали проти перейняття Росією західноєвропейського соціально-економічного досвіду, так як капіталізм здавався їм порочним ладом, призводить до зубожіння народу. Політичний устрій ряду країн Зх. Європи — з конституційною монархією — також піддавалося їх критиці, так як вони заперечували проти введення конституції, і проти якого-небудь обмеження самодержавства — єдиною, на їхню думку, сили, здатної провести необхідні для країни реформи. Ці позиції зближували слов’янофільство з консерватизмом, але запропонована слов’янофілами програма перетворень мала прогресивний, ліберальний характер.

Одна з головних вимог, що свідчать про їх лібералізмі, — скасування кріпосного права «зверху» з наданням селянським громадам земельних наділів за викуп. Для реалізації цього програмного положення багато слов’янофіли (Ю. Ф. Самарін, А. В. Кошелєв, В. А. Черкаський) брали активну участь у підготовці та проведенні Селянської реформи 1861 р.

У соціально-політичній сфері слов’янофіли відстоювали ідею скликання Земського собору (Думи) з виборних представників всіх верств суспільства, виступали за скасування цензури, тілесних покарань і смертної кари, встановлення гласного суду з участю в ньому виборних представників населення. Для подальшого зміцнення економіки Росії вони вважали необхідним розвиток промисловості і торгівлі, акціонерного та банківської справи, будівництва залізниць і застосування машин у сільському господарстві.

Боротьба слов’янофілів проти низькопоклонства перед Заходом, вивчення ними історії селянства, народного побуту і мови мали велике позитивне значення для розвитку російської культури.

Під час проведення реформ 1860-1870-х рр. слов’янофіли зблизилися з західниками на ґрунті лібералізму. У пореформеної Росії під впливом слов’янофільства склалося почвенництво, а консервативні елементи програми в гіпертрофованому вигляді еволюціонували в націоналізм і панславизм.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 471-742.