Анумана (Кузнєцов, 2007)

АНУМАНА (санскр., букв.: подальше думка) — висновок, джерело (або інструмент) отримання достовірного знання, визнається майже усіма давньоіндійськими релігійно-філософськими школами. У різних школах існували різні дефініції та тлумачення висновку, але у всіх він розумівся як операція мислення над даними, отриманими з сприйняття. Вивідне знання виходило сприйняття знака (лінга, хету, ападеша) і пригадування нерозривному зв’язку між ним та об’єктом позначення (лінгин), який сприймали раніше. Індійські мислителі ототожнювали висновок з мисленням взагалі і вивідне знання — з раціональним.

Найбільш поширеними у традиційній індійській логіці були пятичленная модель найяиков і дві моделі буддистів. П’ятичленний силогізм школи ньяя складався з п’яти висловлювань: а) тези: «Звук не вічний»; б) підстави: «Тому що він створений»; в) приклад, позитивного або негативного: «Як горщик» або «Що не невечно, то непроизводно, як душа»; г) застосування, позитивного або негативного: «Так і тут» або «Тут не так»; д) висновки: «Тому звук не вічний».

Буддисти розділили висновок на два різновиди: висновок «для себе» та висновок «для іншого». Перший формулювалось у двох висловлюваннях: а) тезі «На горі вогонь», і б) на підставі «Так як там дим». Другий містив три слова: крім двох вищеназваних в ньому повинна була бути присутньою загальна посилка, що представляє собою або узагальнення подібних випадків («Скрізь, де є дим, є і вогонь, як у вогнищі»), або узагальнення несхожих випадків («Скрізь, де немає вогню, ні диму, як в озері»).

Школи індійської логіки розходилися у поглядах не тільки на структуру висновку, а також на типологію висновків і суть відносин між виведеним і підставою висновку. Їх теорії виводу дуже сильно відрізняються від силогістики Аристотеля, що описує ту ж логічну операцію (умовивід).

Словник філософських термінів. Наукова редакція професора В. Р. Кузнєцова. М., ІНФРА-М, 2007, с. 28-29.