Символізм (Орлов, 2012)

СИМВОЛІЗМ (фр. symbolisme, від грец. symbolon — знак, символ) — літературно-художній напрямок у європейській і російській духовно-культурного життя кінця XIX — початку XX ст. Теоретичні корені сягають до ідеалістичної філософії А. Шопенгауера, Е. Гартмана, деяким ідеям Ф. Ніцше і Р. Вагнера. Основи естетики склалися на рубежі 1860-1870-х рр. у творчості французьких поетів П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме та ін Термін ввів поет Ж. Мореас у 1886 р. Зосереджувався переважно на художньому вираженні допомогою символу інтуїтивно постигаемых сутностей та ідей, неясних, часто витончених почуттів і бачень. Прагнучи проникнути в таємниці буття і свідомості, побачити крізь видиму реальність сверхвременную ідеальну сутність світу і його нетлінну» (трансцендентної) Красу, символісти висловили неприйняття буржуазності, позитивізму і натуралізму, тугу за духовній свободі. Відображав трагічне передчуття світових соціальних переломів і декадентство. Проявився у різних видах мистецтва, сприяло їх зближенню та синтезу. Був близький до стилю «модерн», вплинув на різноманітні мистецькі течії XX ст. (експресіонізм, сюрреалізм, футуризм та ін).

Основні представники в Росії: у літературі — В. Я. Брюсов, А. А. Блоку, Д. С. Мережковський, А. Білий, Вяч. В. Іванов, Ф. К. Сологуб; в образотворчому мистецтві — художники об’єднання «Світ мистецтва», М. А. Врубель, В. Е. Борисов-Мусатов і Н. К. Реріх; у театрі — В. Е. Мейєрхольд, постановка К. С. Станіславським в Московському Художньому театрі п’єси «Синій птах» М. Метерлінка.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 468.