Романтизм (Орлов)

РОМАНТИЗМ (франц. romantisme) — ідейний і художній напрям у західноєвропейській, російській і американській духовній культурі, яке виникло в кінці XVIII ст. і отримало особливий розвиток в XIX — початку XX ст. Протиставляв себе класицизму і реалізму. Характерні риси — ідеалістичне уявлення про дійсність, тяжіння до демонстративної умовності форми, до фантастики і символіці, інтерес до героїчних подій минулого і оспівування борців за свободу. У російському романтизмі першій чверті XIX ст. існували дві течії: «салонний», пасивно-споглядальний (Ст. А. Жуковський) і гражданственный, волелюбний, характерний для творів поетів-декабристів (К. Ф. Рилєєв, А. А. Бестужев-Марлінський), а також ранніх творів А. С. Пушкіна, Н. В. Гоголя, А. В. Герцена. Розквіт російського романтизму позначився: в літературі (А/. Ю. Лермонтов, Ф. В. Тютчев); в музиці («ранній» М. І. Глінка, А. А. Аляб’єв, М. А. Римський-Корсаков, П. І. Чайковський, А. Н. Скрябін), живопису (О. А. Кіпренський, почасти К. П. Брюллов та П. А. Федотов, Н.Н. Ге і А. В. Куїнджі). У театральної естетики романтизм затвердив сценічне переживання (емоційність) і щирість гри акторів (М. Н. Єрмолова), у сценографії — відтворення місцевого колориту, історичної вірності декорацій і костюмів.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 435.