Рабовласницький лад (Орлов)

РАБОВЛАСНИЦЬКИЙ ЛАД — виник в результаті розкладання первіснообщинного ладу. Найдавніші рабовласницькі держави утворилися на рубежі IV і III тисячоліть до н. е. (Месопотамія, Єгипет, Китай, Індія та ін). Найвищого розвитку досягла в Стародавній Греції (V—IV ст. до н. е..) і Стародавньому Римі (II ст. до н. е. — II ст. н. е..). На території півдня Росії теж складалися рабовласницькі держави. Скіфське царство зі столицею у Неаполі-Скіфському (район Сімферополя) в III ст. до н. е., Боспорське царство (V ст. до н. е .. — IV ст. н. е..), що потрапило в залежність від Риму, грецькі міста-колонії на узбережжі Чорного та Азовського морів: Херсонес (на території нинішнього Севастополя), Ольвія (Анапа), Танаїс (біля Ростова — на-Дону) та ін., які копіювали пристрій і спосіб життя грецького світу. Основними класами в рабовласницькому суспільстві були рабовласники і раби, поряд з якими існували громади вільних селян і ремісників. Кінець рабовласницького ладу історики пов’язують з падінням Римської імперії в 476 р.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 418.