Есери (Орлов, 2012)

ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ (есери) — революційно-демократична політична партія в Росії, що склалася в 1902 р. на основі об’єднання неонароднических гуртків, Південній партії есерів і Союзу соціалістів-революціонерів. Своєю соціальною опорою вважала селянство, однак основну частину партії становила демократична інтелігенція і частково робітники. Програму партії, складалася з двох частин, затвердив II з’їзд (1906). Програма-мінімум включала вимоги, розраховані на здійснення буржуазно-демократичної революції: повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки, запровадження загального, рівного, прямого і таємного голосування, повної свободи совісті, слова, друку і зборів; встановлення права робітників на страйки і організацію професійних спілок; законодавче затвердження 8-годинного робочого дня; проведення соціалізації всіх приватновласницьких земель та передача їх в розпорядження демократично організованих громад для розподілу між селянами по трудовій нормі.

Програма-максимум була орієнтована на проведення державних реформ для переходу до соціалізму, експропріація капіталістичної приватної власності; реорганізація виробництва і всього суспільства на соціалістичних засадах; встановлення тимчасової революційної диктатури робітничого класу.

Тактика партії: різні методи боротьби — від легальних до збройного повстання; значне місце відводилося терору через «Бойову організацію» з метою розпалити революцію, налякати уряд і примусити його скликати Земський собор (Установчі збори).

Лідери: В. М. Чернов, М. Р. Гоц, Р. А. Гершуні, Н. Д. Авксентьєв та ін.

Друковані органи: нелегальні газети «Революційна Росія (1900— 1905) і «Прапор Праці» (1907-1914), журнал «Вісник Російської Революції» (1901 — 1905); легальні — журнал «Заповіти» (1912-1914), газета «Земля і воля» (1917) та ін.

У період Революції 1905-1907 рр. есери брали участь у збройних виступах в Москві (грудень 1905), Кронштадті і Свеаборг (літо 1906) та ін., мали своїх представників у Радах робітничих і солдатських депутатів, у Всеросійському селянському союзі, групу в II Державній думі (37 депутатів). У 1906 р. відокремилися від партії максималісти. У 1917 р. партія переживала ідейний і організаційний криза (особливу позицію займали ліві есери).

Після Лютневої революції 1917 р. разом з меншовиками есери переважали в Радах, входили до складу Тимчасового уряду, займали керівне становище у ВЦВК, Виконкомі Ради селянських депутатів, в Предпарламенте; восени 1917 р. отримали більшість на виборах в Установчі збори.

Після Жовтневої революції 1917 р. ліві есери спочатку зайняли вичікувальну позицію; в грудні їх представники увійшли до складу Ради народних комісарів (В. 3. Штейнберг, П. П. Прошьян, А. Л. Колегаєв, В. А. Карелін), однак після укладення Брестського мирного договору 1918 р. на знак протесту вийшли з уряду, почали брати участь в антибільшовицьких виступах і урядах (Комітет членів Установчих зборів та ін).

У 1922 р. ГПУ заарештувало 47 керівників партії, звинувативши їх у контрреволюційній діяльності. Трибунал ВЦВК (червень 1922) засудив 12 осіб до смертної кари (виконання вироку було відкладено), інших — до різних термінів тюремного ув’язнення; згодом більшість есерів зазнало репресій та знищення.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 383-384.