НАТО (Орлов, 2012)

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ (НАТО) (North Atlantic Treaty Organization — NATO) — військово-політичний блок. Створений у Вашингтоні з ініціативи США на основі Північноатлантичного договору 4 квітня 1949 р. Спочатку входили 12 держав: США, Великобританія, Франція, Бельгія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Італія, Португалія, Норвегія, Данія, Ісландія. У 1952 р. приєдналися Греція і Туреччина, в 1955 — ФРН, у 1982 — Іспанія. У 1966 р. із блоку вийшла Франція, зберігши контакти з його військовими органами, через військову місію зв’язку повернулася в квітні 2009 р.; в 1974-1980 рр. Греція переривала свою участь у військовій організації, також в неї не входить Іспанія.

Выший орган — сесія Ради НАТО. Штаб-квартира керівних органів знаходиться в Брюсселі (Бельгія) (до 1967 — в Парижі). У рамках НАТО створено об’єднане військове командування.

У 1950-х — початку 1990-х рр. головною політичної та військово-стратегічною метою НАТО було протидію СРСР і ін. соціалістичних країн, які входили в ОВС. В даний час політична і військово-стратегічна мета НАТО — розширення складу організації: включення країн Центр, і Сх. Європи (Угорщини, Польщі, Чехії і деяких колишніх республік СРСР, країн Балтії, України, Грузії) для забезпечення виключного права приймати рішення з найгостріших питань світової політики. У 2009 р. входило 26 країн.

У січні 1994 р. НАТО проголосила програму «Партнерство заради миру» (Partnership for Peace — PFP) — програму військового співробітництва з 23 європейськими державами і колишніми радянськими республіками Центр. Азії, які не є членами НАТО. Для поліпшення міжнародних відносин 22 червня 1994 р. до неї приєдналася Росія. У травні 1997 р. для врегулювання та закладки політико-правових засад двосторонніх відносин між Росією і НАТО в Парижі був підписаний «Основоположний акт про взаємні відносини, співробітництво і безпеку», а також створений постійна Спільна рада Росія — НАТО.

Однак військова операція НАТО проти Югославії (березень — квітень 1999) значно погіршила його відносини з Росією.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 368-369.