НЕП (Орлов)

НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (НЕП) — антикризова програма, запропонована в. І. Леніним на X з’їзді РКП(б) (березень 1920), законодавчо оформлена декретами ВЦВК і РНК, рішеннями IX Всеросійського з’їзду Рад (грудень 1921). Була викликана провалом політики «воєнного комунізму», глибоким економічним і соціальним кризою (страйки робітників, повстання селян і матросів — див. Кронштадтське повстання 1921 р.) і втратою надії у керівництва більшовиків на швидку світову революцію. Цілі непу: політична — зберегти владу більшовиків і забезпечити сприятливі умови для побудови соціалістичного суспільства, не чекаючи світової революції; економічна — запобігти подальше поглиблення розрухи, вийти з кризи і відновити господарство за рахунок розвитку приватної ініціативи і залучення іноземного капіталу; соціальна — зміцнити соціальну базу радянської влади у формі союзу робітників і селян; міжнародна — подолати міжнародну ізоляцію, встановити нормальні зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні зв’язки РРФСР (СРСР) з ін. державами.

Сутність непу — відтворення багатоукладної економіки на основі використання організаційно-технічного досвіду капіталістів при збереженні повновладдя РКП(б), державного сектора в економіці, централізованої фінансової системи і монополії зовнішньої торгівлі.

Методи непу: у сільському господарстві — продрозкладка замінювалася фіксованим натуральним продовольчим податком (продподаток), допускалися оренда землі і найм робочої сили, дозволялася вільна торгівля продуктами свого господарства; у промисловості й торгівлі — скасовувався декрет про загальну націоналізацію, приватним особам дозволялось відкривати дрібні і орендувати середні підприємства, великому вітчизняному та іноземному капіталу надавалися концесії, право організації акціонерних та спільних з державою підприємств (створювався державно-капіталістичний сектор), галузева система управління замінювалася територіально-галузевої через місцеві ради народного господарства (раднаргоспи), скасовувалася сувора централізація постачання підприємств сировиною і розподілі продукції, впроваджувалися самостійність і самоокупність підприємств (госпрозрахунок), натуральна оплата праці замінювалася грошовою по кількості і якості праці; у фінансовій сфері — дозволялося організовувати приватні та кооперативні банки, страхові товариства. Для врегулювання грошового обігу в жовтні 1921 р. був створений єдиний Державний банк і проведена грошова реформа 1922-1924 рр.

Обмежений «допущення капіталізму» не змінило класового характеру соціальної політики (при виборах робітники мали перевагу, частина громадян продовжувала залишатися «позбавленцями»; основний тягар податків припадала на непманів — приватних підприємців в місті і на куркульство — в селі) і методів ідейно-політичного керівництва країною (закріплення однопартійної системи, розгром політичних та ідейних супротивників, насадження більшовицької ідеології).

Нова економічна політика дозволила впоратися з економічною розрухою, відновити довоєнний рівень промислового виробництва, зміцнити селянське господарство, відродити ринкові, товарно-грошові відносини і покінчити з інфляцією. Свідченням стабілізації фінансового становища стала заміна натурального продподатку на його грошовий еквівалент.

Однак штучно створений дисбаланс між промисловістю і сільським господарством («ножиці цін») та використання більшовицьким керівництвом для впливу на економіку виключно адміністративних, командно-директивних методів (замість господарських важелів) породило нові соціально-економічні проблеми («криза збуту промислових товарів, відмова селян здавати хліб і сировину державі за твердими цінами). Для виходу з кризи уряд посилило централізоване керівництво економікою, обмежив самостійність підприємств, початок вилучення хліба у селян, збільшив податки на непманів і куркулів. Така практика означала згортання непу у другій половині 1920-х рр.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 355-356.