Меншовики

МЕНШОВИКИ — представники політичної течії (фракції) Російської соціал-демократичної робітничої партії, з 1917 р. — самостійної політичної партії, зберегла своє початкове назва — РСДРП. Фракція виникла на II з’їзді (1903), коли частина делегатів залишилася в меншості при виборах керівних органів партії (більшість отримали прихильники в. І. Леніна — див. більшовики). Головні лідери-ідеологи — Л. Мартов, А. С. Мартинов, П. Б. Аксельрод, Р. В. Плеханов, Ф. В. Дан — визнавали, що пролетаріат є однією з основних сил революції, але заперечували одне з основних положень марксизму — диктатуру пролетаріату як невідповідну демократії. Вони вважали, що назріває в Росії буржуазно-демократичної революції гегемонія буде належати буржуазії, а пролетаріат повинен діяти в коаліції з її ліберальною частиною, але не у спілці з селянством, так як заперечували його революційний потенціал. В аграрному питанні виступали проти конфіскації поміщицьких земель і висунули програму муніципалізації землі, не отвечавшую інтересам селян. У вирішенні тактичних питань віддавали перевагу мирним методам діяльності і не визнавали збройне повстання найважливішим засобом боротьби з самодержавством. У питанні про партійному будівництві виступали проти суворого централізму та наділення ЦК великими повноваженнями; вважали, що членом партії може бути кожен, визнає її програму і підтримує її своїми засобами.

Під час Революції 1905-1907 рр. спроби об’єднання обох частин РСДРП виявилися формальними через ідейно-теоретичних і організаційних розбіжностей. В роки реакції (1908-1910) закликали до припинення нелегальної революційної діяльності (ликвидаторство), вважаючи можливим використовувати трибуну Державної думи і легальні профспілки для досягнення демократичних перетворень в країні.

В період Першої світової війни 1914-1918 рр. підтримали уряд, висунувши гасло «захисту вітчизни» та ідею «громадянського світу» у воєнний час. Виступаючи проти війни як засобу вирішення міжнародних проблем і закликаючи до якнайшвидшого укладення миру, не пов’язували цю задачу з революційною діяльністю народних мас.

Після Лютневої революції 1917 р. отримали величезний вплив у Радах робітничих і солдатських депутатів, займаючи в них керівні посади (Л. Мартов, Н. С. Чхеїдзе, В. Р. Церетелі, Ф. В. та ін. Дан), однак фактично передали владу Тимчасовому уряду і підтримали його політику, відкладаючи вирішення аграрного, робочого та національного питань до закінчення війни. З травня 1917 р. їх представники входили до складу всіх коаліційних урядів.

Жовтневу революцію 1917 р. і захоплення влади більшовиками засудили, так як вважали, що Росія ще не визріла для соціалізму. Вимагаючи передачі влади Установчих зборів, в кінці листопада 1917 р. разом з есерами організували Комітет захисту Установчих зборів і розгорнули активну агітацію для його своєчасного скликання. Проте в результаті виборів отримали лише 2,9% голосів. Виступали проти укладення Брестського мирного договору 1918 р., робочого контролю на виробництві, націоналізації промисловості та створення Червоної Армії. У зв’язку з цим ВЦВК прийняв постанову (14 червня 1918) про виключення меншовиків зі свого складу і місцевих Рад.

У період Громадянської війни в Росії в 1918-1922 рр. багато лідери меншовиків брали участь у місцевих «демократичних урядах», організовували антибільшовицькі збройні заколоти, однак виступали проти інтервенції країн Антанти і підтримуваних ними сил А. В. Колчака і А. В. Денікіна. Одночасно, враховуючи проведені радянською владою соціально-економічні перетворення, ЦК меншовиків восени 1918 р. визнав здійснений більшовиками переворот «історично необхідним» і зняв лозунг Установчих зборів, залишаючись при цьому противником диктатури пролетаріату. Після цього ВЦВК прийняв рішення (30 листопада 1918) про легалізацію їхньої партії. Однак у березні 1919 р. разом з есерами і анархістами спровокували в ряді міст страйки робітників. У відповідь в кінці березня ЦК РКП (б) прийняв рішення про заходи боротьби з підривною діяльністю цих партій — була закрита газета меншовиків «Завжди вперед!», заарештовані деякі їхні лідери. У 1920 р. з дозволу ЦК РКП(б) за кордон виїхали Л. Мартов, Ф. В. та ін. Дан

У 1921-1922 рр. залишки партії меншовиків діяли в підпіллі, виступаючи за «демократичну республіку» і «політичні свободи для всіх», денаціоналізацію промисловості, легалізацію буржуазних партій і зміну політичного ладу країни. Проте почався вихід з партії не тільки рядових членів, але і багатьох видних діячів фактично призвів до припинення її існування на території СРСР. Остаточний удар по залишилися в країні меншовикам завдав сфальсифікований процес над «Союзного Бюро ЦК РСДРП» (березень 1931). Його члени (14 осіб) були звинувачені в шпигунстві і шкідництві і засуджені до різних термінів позбавлення волі.

«Закордонна делегація» меншовиків продовжувала свою діяльність в еміграції. 1 лютого 1921 р. Л. Мартов заснував у Берліні «Соціалістичний вісник» (у 1930-х рр. виходив у Парижі, в 1940-х — сер. 1960-х рр. — в Нью-Йорку). У виданні містилися програмно-публіцистичні, антирадянські матеріали.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 310-311.