Марксизм (Орлов, 2012)

МАРКСИЗМ — філософське, економічне і політичне вчення, створене К. Марксом та Ф. Енгельсом. Спираючись на вивчення німецької класичної філософії (Р. В. Ф. Гегель, Л. Фейєрбах та ін), англійської політекономії (А. Сміт, Д. Рікардо та ін), французького утопічного соціалізму (А. Сен-Сімон, Ш. Фур’є та ін), основоположники марксизму розробили діалектичний і історичний матеріалізм, теорію додаткової вартості і вчення про комунізм. Суспільство в марксизмі розглядається як організм, у структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини та форми власності, які, в свою чергу, обумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Єдність і взаємодія цих сфер утворюють певну суспільно-економічну формацію; їх розвиток і зміна становлять процес поступального руху суспільства.

Рушійною силою історії марксизм визнає боротьбу панівних і пригнічених класів, а її вищим вираженням — соціальну революцію. Капіталізм — остання експлуататорська формація, яка створює потужні стимули розвитку суспільства, але поступово перетворюється в перешкоду для його прогресу. В умовах капіталізму дозріває пролетаріат, свергающий панування буржуазії і встановлює свою владу (диктатура пролетаріату), з допомогою якої здійснюється перехід до комунізму (знищення приватної та утвердження суспільної власності на засоби виробництва, створення безкласового суспільства та умов вільного розвитку особистості).

Марксизм справив вплив на розвиток соціальної думки XIX—XX ст. В той же час зазнали критики містилися в ньому утопічні, суперечливі і хибні уявлення. У марксизмі абсолютизувалася роль соціальних антагонізмів, класової боротьби й насильства, заперечувалися можливості еволюції буржуазного суспільства, значення приватної власності як основи громадянського суспільства, романтизировалась історична роль пролетаріату, неадекватно истолковывался працю як джерело вартості; затверджувалася необхідність ліквідації парламентських інститутів і поділу гілок влади; відкидалася загальнолюдська моральність.

Марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, яке з кінця XIX ст. розділилося на дві течії: революційну (В. І Ленін та ін) і реформістський (Е. Бернштейн та ін). У реформізм піддалися критиці теоретичні основи марксизму, що призвело до відмови від його основних положень. У революційному протягом запанувало вкрай ліве тлумачення марксизму. Після Жовтневої революції 1917 р. в Радянській Росії та СРСР марксизм зазнав догматизации і вульгаризації, був поставлений на службу комуністичному тоталітаризмові. Крах тоталітарних режимів з кінця 1980-х рр. у багатьох країнах, де марксизм був державною ідеологією, відкрило новий етап його вивчення та оцінки.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 300-301.