Релігія (визначення поняття)

ВИЗНАЧЕННЯ РЕЛІГІЇ. Кожен великий мислитель (і світський і релігійний), як правило, пропонує власне, так чи інакше відрізняється від вже наявних визначення релігії, неявно включає вихідні передумови, навіяні загальним соціальним і культурним контекстом. Причини зрозумілі. Історія становлення європейської культури відзначена конфронтацією захисників релігійного і світського свідомості (символом останнього передусім виступала наука), що неминуче породило безліч дефініцій релігії, оскільки розвинені конфесії включають властиве пояснення свого походження, несумісне з секулярним. Так, переконаний християнин сприйме наведене вище визначення як суто зовнішнє, оскільки для нього релігія – це сама суть його буття, основа всієї духовного життя, а саме реальна і постійний зв’язок, єднання з Богом. З цього виходить і теологія (богослов’я), яка не тільки концептуалізує масовий релігійний досвід, але виробляє і захищає його «істинну» (ортодоксальну) форму. Більше того, теологи стверджують, що людина, що не розділяє релігійну віру, завідомо не здатен «з боку» зрозуміти і змістовно визначити сутність релігії. Однак і серед теологів на цей рахунок існують різні думки. «Релігія» – це абстракція. Реально існують лише «історичні релігії» – конкретні (особливі) спільноти, зазвичай неприязно і навіть вороже ставляться один до одного. Тоді доводиться визнати, що той чи інший віруючий може передати суть (причому навіть не пояснити, а лише вияснити) тільки власної релігії, яку вважає за єдино істинну. Християнські богослови, напр., звичайно відкидають розуміння християнства як «одного» з релігій, а найбільший протестантський теолог сучасності К. Барт заперечував, що християнство взагалі є «релігією», не кажучи вже про Д. Бонхеффере, отстаивавшем відому концепцію «безрелигиозного християнства». Розбіжності стануть ще більш очевидними, якщо ми вийдемо за рамки теїзму, оскільки в нескінченному безлічі культурних феноменів, іменованих «релігійними», різні риси (в т. ч. і перераховані вище) відіграють неоднакову роль, а деякі і зовсім відсутні (напр., поняття Бога в буддизмі і конфуціанстві, церкви – в ісламі тощо).

Не менша різноголосся панує серед філософів, що відкидають теологічне пояснення релігії (див. Філософія релігії). Поняття «філософія» настільки багатозначно, як і поняття релігії, і кожен філософ формулює її визначення у відповідності з власною системою. Так, для Ф. Ш. релігія – це насамперед специфічне почуття залежності від нескінченного; Кант розуміє ідею Бога як необхідний постулат чистого практичного розуму, не пов’язаний з обставинами земного життя людини; у вченні Гегеля релігія виступає як попередня філософії, ще недосконала ступінь розвитку Абсолютного Духу і т. п. Подібних дефініцій безліч: «віра в надприродний світ», «розрізнення священних і мирських об’єктів», «система вірувань і обрядів, орієнтованих на «святе»», «моральний кодекс, санкціонований богами», «молитва й інші способи єднання з Абсолютом», «соціальні групи, об’єднані єдиною вірою» і т. д.

Кожна історична релігія виступає не просто як світовідчуття і віра, це соціальний феномен, який проявляється у емпірично фиксируемом поведінці, у специфічних міжособистісних взаємовідносинах і діяльності особливих релігійних спільнот, які служать об’єктом вивчення релігієзнавства – сукупності наукових дисциплін, кожна з яких визначає свій предмет і застосовує власні методи дослідження. З точки зору антропології і психології, напр., релігія може бути визначена як установка людини, який, ідентифікуючи себе з вищою реальністю, задовольняє потребу в забезпеченні власної безпеки і надійності існування. Однак апеляція до суто особистих мотивів не дає ключ до розуміння всього різноманіття конкретних релігій, оскільки потреби індивіда залежать від історично неповторного соціально-культурного контексту і сам індивід виступає як представник певного класу або соціальної групи. До того ж визначення релігії тут підміняється міркуваннями про історичні та психологічні причини її появи. В розвитку релігійної свідомості, зрозуміло, зберігається певна спадкоємність. Однак знайти однаково змістовні характеристики вірувань первісної людини і сучасних релігійних уявлень навряд чи можливо. Очевидно й інше: критичне ставлення до релігії зовсім не гарантує від одностороннього і навіть поверхневого її розуміння. Такими були, напр., погляди войовничих французьких матеріалістів 18 ст., приравнивавших релігію до «обману». І навпаки, у міркуваннях найбільш авторитетних і переконаних захисників релігії (скажімо, у патристики і схоластики, не кажучи вже про сучасних теологах) зафіксовані багато дійсно сутнісні риси релігійної свідомості.

Спроба дати якесь універсальне і вичерпне визначення релігії натрапляє на ще одну перешкоду. Паскаль проникливо розрізняв «Бога філософів та вчених» і «Бога Авраама, Ісаака і Якова», іншими словами, релігію, як вона виступає для «теоретика» (і філософа, і церковного мислителя), і релігію, так сказати, in vivo: як зміст «живого» досвіду масової свідомості. В очах пересічного віруючого релігія – це щось більше, ніж сукупність окремих елементів, що піддається раціональному узагальнення, а саме суто особисте, внутрішнє переживання Бога, в якому ці елементи тільки і знаходять свій специфічно «релігійний» (тобто відрізняється від світського) сенс.

Л. Н. Мітрохін

Нова філософська енциклопедія. У чотирьох томах. / Ін-т філософії РАН. Науково-ред. рада: В. С. Стьопін, А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигін. М., Думка, 2010, т. III, Н – С, с. 437.