Порок

ПОРОК (VICE). Протилежність чесноти; у подоланні вад чеснота знаходить своє обличчя. Як чеснота — схильність до добра, так порок — схильність до зла. Аристотель впровадив в нашу свідомість ідею про те, що вади виступають парами, протистоячи один одному (один порок — від надмірності, другий — від нестачі), а разом протистоячи чесноти. Такі нерозсудливість і боягузтво, марнославство і приниженість, марнотратство і скупість. Цим порочним парам протистоять відповідно хоробрість, велич душі і щедрість, утворюють золоту середину, яка є вершиною. Тільки сумним непорозумінням, продиктованим не стільки мораллю, скільки релігією і святенництвом, можна пояснити, що слова «порок», «порочність» стали зневажливими синонімами сексуальності або, що те ж саме, що сексуальність стали визначати як щось початково хибне. Стародавні греки, з любов’ю ставилися до тіла і чуттєвим задоволенням, ніколи не демонізували секс. У той же самий час їм і в голову не приходило підпорядковувати сексу все існування людини або, як не менш абсурдно надходять сьогодні багато, висувати до сексу якісь надзвичайні вимоги. Ні сексуально стурбований тип, ні сором’язливий ханжа, ні шалений розпусник, ні вічно незадоволений зануда не заслуговують заздрості і захоплення. Одні припускають надмірності, інші демонструють брак чуттєвості. І між цими двома прірвами, вірніше, двома болотами, піднімається вгору гірська гряда культурного, керованого, розділеного задоволення — чеснота коханих.

Конт-Спонвиль Андре. Філософський словник / Пров. з фр. Е. В. Головіної. – М., 2012, с. 416.