Положення

ПОЛОЖЕННЯ (SITUATION). Положення зараховують до однієї з 10 категорій Аристотеля. У цьому випадку воно означає те ж, що місце або позиція (Місце та Позиція). У поширеному розумінні положенням будь-якої істоти називають частку займаного їм простору-часу (його власне тут-і-тепер), отже, тут враховується і його оточення, і займане ним місце в ієрархії. Говорячи про людських істот, що під положенням увазі також і належить цій істоті роль. Наприклад, якщо про когось кажуть, що він займає «гарне положення», це означає не стільки місце або професію, скільки функцію, певний ранг суспільної чи професійної ієрархії. Разом з тим у філософському лексиконі слово «положення» все більше трактується в тому сенсі, який надавав йому Сартр. Перебувати в якому-небудь положенні означає підкорятися певному числу заданих примусу, які ми не вільні вибирати (наприклад, бути в становищі чоловіка або жінки, високого або низькорослого людини, людини з дрібнобуржуазним або пролетарським походженням, уродженця тієї або іншої країни, що живе в ту чи іншу епоху і т. д.), але з якими не зобов’язані миритися. Положення людини, пише Сартр, це подвійний феномен, бо воно є «спільним продуктом випадковості в собі і свободи». У кінцевому рахунку виходить, що це наш жереб. Адже завжди є світ, оточення, примусу і перешкоди. І завжди є можливість або намагатись їх подолати, або повернутися до них спиною. Сартр називає це «парадоксом свободи». «Свобода проявляється тільки в положенні, а становище створюється тільки завдяки свободі» («Буття і ніщо», IV, I, 2). А як бути з самою свободою? Адже вона не може бути заданою, не обумовленої чимось заданим (задане може продукувати лише заданий»). Свобода не є буття і не може бути визначена чимось існуючим. Вона є ніщо і потенційна можливість звернення в ніщо; вона непідвладна буття вже в силу того, що усвідомлює буття і ставить перед собою мету. Взагалі кажучи, це дуже зручно. Достатньо назвати «положення» все, що людська наука іменує проявами детермінізму (людське тіло, несвідомий, освіта, соціальне середовище і т. д.), і ми маємо свободу волі. Втім, залишається нез’ясованим питання, чому я вибираю те, що я вибираю. Якщо я є те, що я є (тому що інший на моєму місці вибрав би інше), отже, всякий вибір детермінований ніж-те, що я не вибирав. В такому випадку для порятунку поняття свободи потрібно пояснювати мій вибір не тим, що я є, але тим, чим я не є, — і тоді свобода міцно стає на ноги, тобто перетворюється в ніщо. Що таке буття в положенні? Це постійна конфронтація ніщо з певним, але не визначальним буттям (тому що визначення може ставитися до буття, а ніщо не може), а ми можемо миритися з цим, чи не миритися. Отже, положення — це об’єктивний корелят (визначений, але не визначальний) моєї суб’єктивності, або власне буття мого ніщо.

Як бачимо, поняття свободи виявляється «врятованим» тільки в додатку до того, хто не-є те, що він-є-і-є-те-він-не-є, іншими словами, до того, хто не підвладний або думає, що непідвладний, принципом тотожності. Для того, хто є те, що він є, і не є те, чим він не є (тобто є істотою, а не ніщо), положення — це не більше ніж спосіб вираження, детермінізм, який не бажає називатися своїм ім’ям.

Конт-Спонвиль Андре. Філософський словник / Пров. з фр. Е. В. Головіної. – М., 2012, с. 411-412.