Пізнання (Конт-Спонвиль)

ПІЗНАННЯ (CONNAISSANCE). Знати означає осмислювати те, що є, таким, яке воно є. Пізнання — це свого роду адекватне відношення між суб’єктом і об’єктом, між духом і світом або, коротко кажучи, між Veritas intellectus (істиною розуму) і Veritas rei (істиною речей). Відмінною рисою пізнання, яка протиставляє його помилці або неосвіченість, є наявність двох істин. Проте саме наявність двох істин протиставляє пізнання істини як такої. Пізнання — це відношення зовнішнього порядку (адекватність себе і чогось іншого), тоді як істина — відношення внутрішнього порядку (адекватність себе собі). Таким чином, істинним є абсолютно все, навіть помилка (адже вона дійсно є те, що вона є, тобто справжня помилка). Але далеко не всі знали і навіть не все пізнаване. Оскільки пізнання є відношенням, то всяке знання відносне. Воно передбачає певну точку зору, певний інструментарій (органи чуттів, прилади, концепти і т. д.), певну обмеженість (обмеженість суб’єкта, що пізнає). Наприклад, пізнати себе аж ніяк не рівнозначно тому, щоб бути собою; ніхто не знає себе цілком і повністю і ніхто не існує частково.

Абсолютне знання перестало б бути знанням і перетворилося б на саму істину, тотожність буття і мислення. Можна назвати це Богом і пояснити, чому Бог непізнаваний.

Конт-Спонвиль Андре. Філософський словник / Пров. з фр. Е. В. Головіної. – М., 2012, с. 406.