Писемність (Конт-Спонвиль, 2012)

ПИСЕМНІСТЬ (ECRITURE). Техніка, винайдена близько п’яти тисяч років назад і дозволяє фіксувати слово і думка на довговічному носії за допомогою більш або менш символічних (піктограми, ідеограми) або умовних знаків (букви алфавіту). Писати — значить вписувати думку в простір, де вона застигає і зберігається, і тим самим, у всякому разі частково, звільняти її від часу. Книги заміняють пам’ять, вірніше, підтримують, примножують і оберігають її. Часто кажуть, що в бесписьменном суспільстві «смерть одного старого — це пожежа цілої бібліотеки». Втім, люди похилого віку, як і раніше вмирають, всі без винятку. Але бібліотеки горять лише зрідка. І завдяки писемності акумуляція спогадів, ідей і знань триває нескінченно. Ми більше не задовольняємося тим, щоб в особистому порядку протистояти забуттю; ми додаємо свої сліди до інших слідах, свої творіння до інших творінь. Тим самим від логіки повторення, властивої міфам, ми переходимо до логіки накопичення і прогресу, властивої історії. Ось чому не можна вважати ані випадковістю, ані умовністю той факт, що винахід писемності позначає собою кінець передісторії. Збереження минулого зробили переворот у нашому ставленні до майбутнього: в історію увійшло сьогодення, яке розділяє і пов’язує те і інше.

Конт-Спонвиль Андре. Філософський словник / Пров. з фр. Е. В. Головіної. – М., 2012, с. 401.