Песимізм (Конт-Спонвиль)

ПЕСИМІЗМ (PESSIMISME). «— Знаєш, чим відрізняється оптиміст від песиміста?

— Чим?

— Песиміст-це добре інформований оптиміст».

Цей анекдот, який прийшов до нас з Центральної Європи, сам по собі песимістичний. Очевидно, тому він нас і розважає — ми бачимо в ньому щось на зразок замкнутого кола, але й спростувати його логіку не можемо.

Так що ж таке песимізм? Прагнення бачити речі в найгіршому світлі (pessimus): або в силу переконання, що зла на світі більше, ніж добра, або в силу впевненості, що все погане стане ще гірше. У філософському сенсі песимізм швидше відноситься до першої категорії, оскільки розглядає речі в актуальному стані, а не в перспективі (в цьому сенсі Шопенгауер є великим представником філософського песимізму, як Лейбніц — оптимізму). У загальноприйнятому сенсі песимізм скоріше можна віднести до другої категорії, бо він частіше висловлює погляд на майбутнє, вважаючи, що воно буде гірше цього. Судячи з того, що люди старіють і вмирають, можна вирішити, що песимісти праві (в усякому разі, щодо кожного окремо взятої людини). Судячи з того, що існують такі речі, як прогрес і релігія, можна вирішити, що праві оптимісти. Може, для остаточної перемоги над песимізмом треба просто перетворити прогрес в релігію? Саме так міркували творці численних утопій і месіанських навчань, які починаючи з XIX століття невтомно називають нам все нові і нові причини сподіватися на краще. На жаль! Поки вони домоглися лише одного: ми все менше довіряємо оптимістам.

Конт-Спонвиль Андре. Філософський словник / Пров. з фр. Е. В. Головіної. – М., 2012, с. 399-400.