Косигінська реформа

«КОСИГІНСЬКА РЕФОРМА» — система економічних заходів, що проводилася в СРСР у середині — другій половині 1960-х рр. за ініціативою А. Н. Косигіна. Була спрямована на стимулювання розвитку виробництва промислової і сільськогосподарської продукції шляхом розширення економічних важелів і підвищення особистої зацікавленості виробників. Новий курс в промисловості заклали рішення Жовтневого пленуму ЦК КПРС 1965 р. Реформа здійснювалася на основі переходу від територіального принципу управління (відмова від раднаргоспів) до галузевої. Нові закони (жовтень 1965) змінили систему органів управління промисловістю: створювалося 11 загальносоюзних і 17 союзно-республіканських міністерств. Прийняте в жовтні «Положення» про промисловому підприємстві встановлювало поєднання державного централізованого керівництва з розширенням прав і оперативно-господарської самостійності підприємств. Впровадження госпрозрахунку включало зниження числа обов’язкових планових показників (з 30 до 9). Серед них головним ставав обсяг реалізованої продукції, що ставило виробника в безпосередню залежність від попиту на його продукцію. Зарплата визначалася рівнем рентабельності, прибутком та перевиконанням планів, що призводило до більшої зацікавленості трудових колективів підвищувати продуктивність праці. Підприємствам дозволялося за рахунок отриманого прибутку створювати фонд для виплати премій і «13-ї зарплати», витрачати частину зароблених коштів на соціально-культурні потреби своїх працівників (будувати відомче житло, дитячі садки тощо).

Нововведення в сільському господарстві позначили рішення Березневого пленуму ЦК КПРС 1965 р. Радгоспи переходили на повний госпрозрахунок, зі своїх фондів покриваючи всі виробничі витрати. Була змінена система оплати праці колгоспників — від трудоднів перейшли до гарантованої щомісячній оплаті праці грошима але тарифними ставками, соответствовавшим різним категоріям робітників радгоспів. Зарплата видавалася з фонду, який формується з доходів колгоспу. Новий Примірний статут колгоспів (листопад 1969) вводив більш демократичну систему внутриколхозной життя — виборність не тільки членів правління і перед. колгоспів, але і керівників усіх господарських підрозділів. За колгоспниками закріплялося право на гарантовану зарплату і пенсійне забезпечення.

Реформа дала імпульс для розвитку народного господарства — 8-я п’ятирічка (1965-1970) стала найуспішнішою за всі роки радянської влади: за офіційними даними валовий суспільний продукт виріс на 13%, обсяг промислової продукції — на 50,5%, сільськогосподарської — на 21%.

Однак наприкінці 1960-х рр. реформу почали поступово згортати — поверталися централізовані, позаекономічні, директивно-командні методи управління, жінки з господарською самостійністю підприємств промисловості і сільського господарства. Відмова від продовження реформи певною мірою пояснювався її власними недоліками (абсолютизація прибутку як основного економічного показника, можливість для підприємств штучно підвищувати ціну на свою продукцію і занижувати план її випуску).

Об’єктивна причина згортання реформи була обумовлена неможливістю здійснення ринкових методів розвитку економіки в умовах майже повного монопольного панування державної власності на засоби виробництва і відчуження від них безпосереднього виробника. Суб’єктивний фактор пов’язаний з позицією консервативної частини партійно-державного керівництва, яке вбачав у реформі, фактично вводила елементи ринкової економіки, розхитування підвалин соціалізму і загрозу соціально-політичній стабільності країни.

Згортання господарської реформи призвело до 1970-х рр. та наступних роках до зниження темпів зростання в усіх галузях економіки СРСР.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 248-249.