Кочівники (Орлов, 2012)

КОЧІВНИЦТВА (КОЧІВНИКИ) (номадизм, від грец. nomados — кочовий) — спосіб життя скотарів. Базується на екстенсивному скотарстві, вимагає сезонного переміщення худоби на нові пасовища. Разом з тваринами переміщуються і люди. Найважливішою передумовою виникнення кочівницького став перехід від привласнювального господарства до виробничого. У Передній Азії була одомашнена корова, вівця, коза, осел, свиня і, ймовірно, одногорбий верблюд, на Алтаї і півдні сибірської тайги — олень, в степах Євразії — кінь, в Середній Азії і на території Ірану — двогорбий верблюд. У стійкі групи скотарі склалися вперше на рубежі II—I тис. До н. е. в степовій зоні Євразії та Пн. Африці. В неозорих степах-океанах Євразії складалися великі політичні утворення кочових народів. Кочівники завжди були грізною військовою силою. Вони створили могутній Тюркський каганат (552-745), на основі якого сформувалися Волзька Болгарія, Хазарія (див. Хозарський каганат) та інші кочові держави, з якими мали контакти східні слов’яни, що жили на північ від кочівників в лісовій зоні. Складними були взаємини Київської Русі і князівств періоду роздробленості народами степу, або «поля», як говорили в той час. Це були печеніги, тюрки, половці, а пізніше монголе-татари. Для кочівників характерна найтісніша залежність форм господарювання і відповідно способу життя від природних умов. Включення багатьох народів до складу Росії пов’язане зі складними процесами переходу одних — до осілості, інших — зі збереженням традиційного кочового укладу життя. Все це відбувалося в рамках однієї країни.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 249-250.