Євразійство (Орлов, 2012)

ЄВРАЗІЙСТВО — ідейно-політична і філософська течія в російській еміграції 1920-1930-х рр. Початок руху поклав збірник «Вихід до Сходу» (Софія, 1921) молодих філософів і публіцистів Н. С. Трубецького, П. Н. Савицького, Р. В. Флоровського та П. П. Сувчинського. Історико-філософська та геополітична доктрина євразійства, слідуючи ідеям пізнього слов’янофільства (Н. Я. Данилевський, М. Н. Страхів, К. Н. Леонтьєв), у всьому протиставляла історичні долі, завдання й інтереси Росії і Заходу, трактувала Росію як «Євразію» — особливий серединний материк між Азією і Європою й особливий тип культури. У науковому плані євразійці здійснили ряд плідних історико-культурних розробок.

У 1920-х рр. до євразійцям примкнув Р. В. Вернадський. У його книгах була створена історична і соціокультурна частини євразійської концепції, в тому числі теоретичне обґрунтування унікальності «Росії-Євразії» як особливої цивілізації. Воно спиралося на три тези: 1) у російській соціокультурної історії визначальним природним фактором є співвідношення лісу і степу; 2) в результаті синтезу візантійського спадщини і монголо-тюркського впливу сталася «християнізація татарщины»; 3) специфіка історичного розвитку Росії визначається (залежить) від руху географічного вектора з Заходу на Схід («проти Сонця»).

Крім того, виявлення Р. В. Вернадським циклічності і періодичної ритмічності в утворенні єдиної державності та її роздробленні на систему держав в різній конфігурації створювало теоретичну основу для пояснення феномена російської історії і, зокрема, визнання природно-історичної обумовленості розпаду Російської імперії.

Ця ідея набула особливого значення для лівого крила євразійців (П. П. Сувчінскій, Л. П. Карсавін, П. С. Арапов, Тощо Святополк-Мирський та ін), готових слідом за «сменовеховством» визнати закономірність Жовтневої революції 1917 р. і можливість співпраці з радянською владою. Євразійство поступово набувало політичного забарвлення. Однак суперечки з правим крилом євразійців викликали розкол руху (чому сприяло проникнення в його ряди агентури ДПУ), і воно поступово пішло на спад наприкінці 1930-х рр.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 174.