Агностицизм (Кузнєцов, 2007)

АГНОСТИЦИЗМ (від грец. άγνωστος — невпізнаний, невпізнанний; ayvojaroc — невідомий) — філософське вчення про непізнаваність об’єктів, що залишилися за межами досвіду. Аргументи агностиків: недосконалість органів почуттів людини; безпорадність людського розуму перед таємницями природи. Емпіричний А. стверджує, що людина здатна пізнавати лише те, що сприймає. Занурюючись у власний душевний стан, він може виявити в ньому знання про світ, причому точність цього знання залежить від роздільної здатності органів почуттів. Те, що знаходиться поза цієї здатності, не є пізнаваним. Виходячи з цього, зрозуміло вислів Протагора: «Людина — міра всіх речей». Античний А. тісно пов’язаний зі скептицизмом і з вченням про паралелізм мікрокосмосу і макрокосмосу.

Філософською основою А. є здоровий глузд, наївний реалізм і сенсуалізм. Всі вони припускають наявність незаперечного «чистого досвіду», за межами якого знаходиться псевдореальність. Пізнавальні питання щодо останньої є метафізичними псевдовопросами, неправильно поставленими і науково нерозв’язними. Така позиція найбільш послідовно відстоювалася логічним позитивізмом, філософські передумови якого містяться у вченні Берклі про буття (бути — значить бути сприйманим) і вчення Юма про раціональної недоведеність існування об’єктивних причинно-наслідкових зв’язків. До А. може призвести будь-яка трактування пізнавального процесу, обмежена рамками емпіризму або раціоналізму, т. к. емпіризм перебільшує роль чуттєвої щаблі пізнання, а раціоналізм абсолютизує інтелектуальні, пізнавальні здібності.

Словник філософських термінів. Наукова редакція професора В. Р. Кузнєцова. М., ІНФРА-М, 2007, с. 3.