Цінність (Античність)

ЦІННІСТЬ. АНТИЧНІСТЬ. Одним з перших філософських текстів, в якому філософське поняття цінності вже починає відокремлюватись від поняття вартості, будучи позначено ще тим же словом (ἀξία), можна вважати пасаж в псевдоплатоновском діалозі «Гиппарх» (е 231-232 а), де робиться чи не перша в історії філософії спроба зіставлення обсягів «цінного» і «благого». Обсяг першого ширше, ніж другого, т. к. в термінології цього діалогу «благе» включається у «цінне», але саме включає в порівнянні з ним додаткову характеристику – приносити справжню вигоду, мати справжню користь. «Благе» є те цінне, яке крім прибутковості володіє корисністю, «просто цінне» – тільки прибуткова, «неценное» – позбавлене і прибутковості. У ранньому діалозі Платона «Лисид» намічається то розподіл етичних параметрів, що зумовлює ледь не все майбутнє простір античних міркувань про цінності: розрізняються «як би якихось три роду – хороше, погане і третє – ні хороше, ні погане» (216 d-217 b). Останнім уточнено і терминологизировано в «Горгии»: воно позначається як байдужого – адіатори (ἀδιαφορα). У «Законах» Платон розрізняє цінності звичайного порядку (душевні, тілесні, зовнішні) і цінність другого порядку, «метацінність», наявність якої обумовлює цінність самого цінного.

У Аристотеля порівняльна цінність благ співвідноситься з категорією цілі: цінніше те благо, яке ближче до мети; з двох благ більш цінне те, що є такою не тільки для мене, але і «взагалі». В «Нікомахова етики» слова, похідні від ἀξία, вживаються для позначення самооцінки (αξίωμα) або чесноти «гідність» (ἄξιόν). Лексика ж, пов’язана з цінністю», «цінованою», «цінних», сходить до слова (τϊμῄ) («ціна»). Філософія, за Аристотелем, це – «велика наука про те, що все цінніше», і тому вона являє єдність наукового пізнання і «осягнення розумом речей у природі найбільш цінних».

Ідея адіатори приймається не лише академіків, але й у перипатетиков і кініків. Детально ж вона розробляється тільки у стоїків. У Зенона Китайського «байдуже» є нейтральне щодо кінцевої мети морального блага – але воно не «байдуже» щодо своєї порівняльної цінності (ἀξία). Відповідного «природі» (здоров’я, краса, багатство тощо) є цінне або «бажане» (προηλμενον), протилежне – позбавлене цінності або «непредпочитаемое» (ἀποπροηλμενον). При цьому Зенон вважає, що саме благо має «найвищою цінністю». В цілому, за Діогеном Лаэрцию, слово «цінність» означає у ранніх стоїків: (а) «властиве всякому благу содействование узгодженої життя», (б) «користь, сприяє житті згідно з природою», (в) звичайну мінову вартість товару (VII. 105). Хрисипп наполягав на принципових відмінностях між благом і цінністю: перше незмінно і не може на відміну від другого допускати збільшення або зменшення. Цінність не допускається область блага; між благом і неблагом не може бути нічого, рядоположенного їм. До часу Хрисиппа належить систематизація «байдужого», про яку свідчить Діоген Лаэрций (VII. 102-105. Ср. Секст Емпірик. Проти вчених XI. 59-63, Пирроновы положення III. 177, 191-192). Панэтий Родоський, який відкрив епоху т. зв. Середньої Вартості, принципово модифікує поняття блага за рахунок включення в нього «природних цінностей» (здоров’я, краса тощо). Згідно скептикам, немає нічого ціннішого за природою за відсутністю власне «байдужого», як немає також і природного блага і зла.

В античних наближень до категорії цінності вже значною мірою передбачена сучасна аксіологічна проблематика. Разом з тим антична категорія цінності була позбавлена «персоналізму» з-за відсутності в античній філософії в цілому ще самої особистісної антропології. Середні століття виявилися для вивчення цінності у власному сенсі «темними століттями». Хоча латинська корелят грецької ἀξία – aestimatio – існував ще з часів Цицерона, на Заході він був освоєний переважно в його економічних коннотациях. Схоластична думка докладно дослідила, спираючись на «Никомахову етику» і загальне платоновско-арістотелівське спадщина, «онтологію блага», ієрархічну субординацію благ, розрізнення благ умовних і безумовного Блага, але внутрішній світ особистості і конституирующих його цінностей залишався для неї закритим.

В. К. Шохін

Нова філософська енциклопедія. У чотирьох томах. / Ін-т філософії РАН. Науково-ред. рада: В. С. Стьопін, А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигін. М., Думка, 2010, т. IV, с. 321.