Військова демократія (Орлов, 2012)

ВІЙСЬКОВА ДЕМОКРАТІЯ — особлива суспільно-політична стадія в перехідний період від первіснообщинного ладу до класового, на якій ще зберігаються елементи старої родоплемінної організації суспільства і з’являються нові риси, що свідчать про складанні передумов для формування державності. Термін ввів у науковий обіг Л. Р. Морган у роботі «Древнє суспільство» для позначення організації влади в давньогрецькому суспільстві на стадії розкладання первіснообщинного ладу. Процес розкладання родової общини пояснювався низкою економічних і соціальних причин.

Успіхи в розвитку господарства: поступова зміна підсічно-вогневої і переложной систем землеробства на пашенную; створення більш вдосконалених знарядь праці; відділення ремесла від сільського господарства — все це призводило до змін у соціальній структурі суспільства. Зникала жорстка необхідність використання спільного праці всієї громади (роду) — з’явилася виробнича можливість виходу окремих сімей з громади, захоплення ними ділянок общинної (орної землі в приватну власність. Сусідські відносини тепер ставали важливіше, ніж кровнородственные зв’язку — на зміну родовій громаді (у слов’ян — верви) приходила громада сусідська (територіальна).

В цій громаді зростала майнова і соціальна нерівність. Приватна власність і збільшення отриманого додаткового продукту (результату праці) на визначених ділянках землі, а також війни (міжплемінні зіткнення) збагачували і посилювали певну (невелику частина) одноплемінників. У них народжувалася потреба в такій організації суспільства, яка забезпечила б недоторканність володінь. Отже, з’являлася необхідність створення нового соціального шару, що стоїть на сторожі земельних меж сусідської громади і майна. Поступово заняття виключно військовою справою ставало постійним — з’являлася професійна збройна сила (дружина), а з її допомогою військові ватажки (князі) і знати (боярство) захоплювали адміністративно-політичну владу й перетворювали її на спадкову.

В той же час не вся общинна земля відразу перейшла в приватне володіння — у спільній власності залишалися луки, випаси, лісові та річкові угіддя. Зберігалася і особиста свобода общинників і звичний порядок вирішення найважливіших питань — народні збори (у слов’ян — віче). У хвилину зовнішньої небезпеки на захист території громади поставало народне ополчення. Все це були залишки демократії, характерною для родоплемінного ладу.

Таким чином, поєднання нових і старих суспільних елементів створювало своєрідність перехідної форми організації суспільства, в якому нові елементи ще не могли відразу утвердитися, а старі — швидко відмерти. Цю перехідну форму визначають як військову демократію, так як у народних зборах брали участь озброєні воїни, а авторитет і влада вождя підкріплювалися була у нього військовою силою.

Орлов А. С., Георгієва Н.Р., Георгієв Ст. А. Історичний словник. 2-е вид. М., 2012, с. 87.