Іконоборство (Філатов, 2011)

ІКОНОБОРСТВО — єретичне рух у Візантії VIII—IX ст., спрямований проти шанування святих ікон. У 730 р. імператор Лев III заборонив шанування ікон, супроводжуючи заборона конфіскацією церковного майна, що дало значні матеріальні кошти державі та провінційної знаті, яка спочатку підтримувала іконоборство. Проти іконоборства виступила столична знати, що знайшла підтримку папства, прагнув скористатися конфліктом з іконоборськими імператорами Візантії для звільнення Південної Італії від візантійського політичного і церковного верховенства. Найбільш рішучим противником іконоборства було чернецтво. На церковному Соборі 754 р. в Иероне (передмістя Константинополя) були сформульовані основні принципи іконоборства, і шанування ікон було оголошено єрессю. Звернення віруючого до ікони іконоборці розглядали як ідолопоклонство. У кінці VIII ст. іконоборство пішло на спад, чому сприяло і зміцнення столичної знаті. На Нікейському соборі 787 р. шанування ікон було відновлено. На другому етапі іконоборчого руху, що почався в правління Лева V (813-820), провінційна знать, соціальні вимоги якої до цього часу в значній мірі були задоволені, відійшла від іконоборства. Іконоборство зазнало своє остаточно поразки після смерті останнього імператора-іконоборця Феофіла (821 — 842). У 843 р. іконошанування в імперії було відновлено, було оголошено Торжество Православ’я, канонизованы його ревні захисники, а іконоборці віддані анафемі.

Візантійський словник: у 2 т. / [ упоряд. Заг. Ред. К. А. Філатова]. СПб.: Амфора. ТІД Амфора: РХГА: Видавництво Олега Абышко, 2011, т. 1, с. 357.