Оракул

ОРАКУЛ, -а, м. (сер. XVIII ст.). 1. В античному світі — жрець, що тлумачить виходить від божества передбачення. Слово оракула. Звернутися до оракула. «До оракула і капищу Сиваха йшов Олександр» (Бунін І.). 2. Перен. Ирон. Провісник, віщун; людина, всі думки якого визнаються непорушною істиною, одкровенням. Цей оракул. Слить оракулом. «Я вас дізнався про мій оракул!» (А. Пушкін).

— Лат. oraculum — провіщення; місце, де давалися прорікання, від orare — говорити.

Л. М. Баш, А. В. Боброва, Г. Л. Вячеслова, Р. С. Кимягарова, Е. М. Сендровиц. Сучасний словник іноземних слів. Тлумачення, слововживання, словотворення, етимологія. М., 2001, с. 577.