Ієрогліфи (Подопригора, 2013)

ІЄРОГЛІФИ [ін-грец. … — священні письмена, від … — священний і … — різьба] — 1) стародавні рисункові знаки, відомі з IV тисячоліття до н.е.; позначають цілі поняття або окремі склади й звуки мовлення; назву спочатку позначало у греків «священні, висічені на камені письмена» і відносилося лише до єгипетського письма; нині слово застосовується взагалі для позначення знаків умовного ідеографічного письма багатьох інших неалфавитных писемностей, наприклад китайської, хоча малюнковим лист там поєднується з фонетичними знаками; 2) нерозбірливе, важкий для прочитання листа; 3) незрозумілі, безглузді на вигляд знаки; 4) у філософії «теорія ієрогліфів» (або «теорія символів»)— агностична концепція, згідно з якою відчуття і уявлення людини є не відображенням дійсних речей і процесів природи, а лише умовними знаками (символами, ієрогліфами) для позначення непознаваемых речей і їх реальних властивостей; 5) химерно вигнуті валики і борозенки на гірських породах, що утворилися при вивітрюванні, вимиванні і по іншим механічним причин або як сліди вимерлих живих організмів — хробаків, молюсків і т. п.

Філософський словник / авт.-упоряд. С. Я. Подопригора А. С. Подопригора. — Изд. 2-е, стер. — Ростов н/Д : Фенікс, 2013, із 129.