Образа

ОБРАЗА (INJURE). Злісне викриття, парадоксальним чином адресований самому обличаемому. Яка мета цього докору? По-перше, задоволення, іноді носить, так би мовити, характер гігієнічного засобу. Все — таки образа краще, ніж вбивство чи виразка шлунка. По-друге, свого роду заклик до істини, а то й до справедливості, з яким ми звертаємося до того, кого ображаємо, так, немов відчуваємо потребу повідомити йому, хто він такий і що ми про нього думаємо, немов поспішаємо розвіяти його у власних очах, примусити його хоча б раз поглянути на своє відображення в дзеркалі нашого презирства. А ну-ка, подивись мені в очі і осуди себе моїм судом: ти те, чим я тебе тільки що назвав! Це щось на зразок перформативній істини, і ми далеко не впевнені, що в образах начисто відсутня логіка. Образа може бути обґрунтованим і необґрунтованим (являючи собою лихослів’я чи наклеп), але воно завжди несправедливо, тому що в ньому відсутнє бажання зрозуміти і присутнє прагнення зробити іншому боляче. Вдаючись до образи, ми, проте, вважаємо, що користуємося цією несправедливістю з метою стерти іншу несправедливість, яка нам принаймні в даний момент, представляється більш серйозною і безвідповідальною. Логіка образи будується на покаранні. Образити кого-небудь означає проголосити себе його суддею, прокурором і катом одночасно. Одного згадування цих трьох ролей достатньо, щоб зрозуміти, яке справжнє місце образи. Воно спонукається не почуттям справедливості, але гнівом.

Конт-Спонвиль Андре. Філософський словник / Пров. з фр. Е. В. Головіної. – М., 2012, с. 377-378.