Культурно-історичний метод

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД — одна з форм теоретичного обґрунтування внутрішньої єдності й цілісності історичного процесу. Висунута в кінці 19 ст. німецьким істориком ліберального спрямування К. Лампрехтом (1856-1915), який виступив проти пануючого в буржуазній історичній науці индивидуализирующего методу — перетворення історії в життєпис видатних особистостей (Л. Ранке та його школа). На думку Лампрехта, різні сторони соціального життя можуть бути синтезовані з допомогою поняття культури. Культура трактується при цьому як безпосередньо вплетенное в матеріальні відносини, стихійно утворюється свідомість, що виражає себе в устрій народного життя, побут і колективності. Культурно-історичний метод означав половинчату спробу подолати на ідеалістичній основі криза буржуазного історизму: окремі сторони суспільного життя з’єднувалися в понятті культури чисто еклектично, матеріально-економічні відносини враховувалися лише в якості одного з факторів духовної еволюції. Тим не менш підхід до історії як до науки про закономірності суспільного розвитку вигідно відрізняв Культурно-історичний метод від інших методів буржуазної історіографії. У сучасній західній філософії в історії Культурно-історичний метод витіснений відверто субъективистскими напрямками.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 211.