Культ особистості (Фролов)

КУЛЬТ ОСОБИСТОСТІ — сліпе схиляння перед авторитетом якого-небудь діяча, надмірне перебільшення його дійсних заслуг, фетишизація історичної особистості. Теоретичну основу культу особистості становить ідеалістичний і волюнтаристський погляд на історію, відповідно до до-рому хід історії визначається не об’єктивними законами, не діяльністю народних мас, а бажаннями, волею великих людей (полководців, героїв, видатних ідеологів тощо). Для різних шкіл ідеалізму характерна абсолютизація ролі видатних особистостей в історії (Волюнтаризм, Младогегельянцы, Народництво). За своєю природою культ особистості глибоко ворожий марксистскому вчення, яке розглядає роль особистості керівника у тісному зв’язку з об’єктивним ходом історичного процесу, діяльністю народних мас. Досвід навіть самого геніального керівника не може замінити колективного досвіду мільйонів людей. Марксизм засуджує всякий культ особистості і марновірне схиляння перед авторитетами. На XX з’їзді КПРС (1956) було викрито і засуджено культ особи Сталіна і пов’язані з ним деформації соціалізму, беззаконня і масові репресії, які стали справжньою трагедією радянського народу. У ході перебудови викриття злочинів Сталіна і його оточення було доповнено засудженням всій авторитарно-бюрократичної системи, що призвела до них. Усунення цієї системи забезпечується всебічною розвитком демократії і гласності, побудовою правової держави.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 210.