Селянство (Фролов, 1991)

СЕЛЯНСТВО — суспільний клас, зайнятий у сільському господарстві і має у своєму володінні або користуванні землю та ін. засоби виробництва. Формується при розкладанні первіснообщинного ладу з виділенням сімейного господарства. При феодалізмі К.— основний клас, що експлуатується великими землевласниками — феодалами (поміщиками). В минулому у мн. країнах світу селянин як член сільської громади володів общинної землею. У докапіталістичних суспільно-економічних формаціях К. є класом дрібних сільськогосподарських виробників, які ведуть індивідуальне господарство, як правило, силами однієї сім’ї. При капіталізмі К. диференціюється, розпадається на різні верстви: сільський пролетаріат (наймані робітники); парцеллярное, полупролетарское К., частково забезпечує себе продуктами харчування з власного або орендованого ділянки землі; середня К. (дрібне або середнє фермерство в ряді країн); велике К. (сільська буржуазія). При соціалізмі сталися істотні зміни в соціальному вигляді К., умов його праці і побуту. Разом з тим К. в СРСР в результаті деформацій соціалістичного ладу довелося випробувати репресії, ін. дискримінаційні заходи економічного, соціального і політичного характеру. Ці заходи, що діяли протягом десятиліть, сприяли формуванню хибних уявлень про К. як про другорядної соціальної групи. Сталося т. зв. розселянення села, відчуження хліборобів від управління, власності на землю, від засобів виробництва і реалізації продуктів. В умовах перебудови та оновлення радянського суспільства створюються передумови для відродження і розвитку К. як повноправного класу, для якого характерні такі неминущі духовно-моральні цінності, як любов до праці і рідної природи, святість сім’ї, патріотизм, почуття господаря землі. Цьому сприяє плюралізм думок і свобода дій у виборі способів землекористування, різноманіття форм господарювання (колгоспи, сільськогосподарські кооперативи, особисте підсобне господарство, підрядні й орендні відносини, фермерство, хуторське та сімейне господарство та ін). Життєдіяльність К. в нових умовах спирається на синтез традицій (органічний зв’язок із землею, яка реалізується через працю на ній і через споживання плодів її) і інновацій (досягнення НТР, оновлення агрокультури). В умовах індустріалізації сільського господарства все більш важливе значення набуває участь К. в боротьбі проти забруднення харчових продуктів шкідливими речовинами, перехід його на біологічно чисте землеробство.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 206-207.