Конформізм (Фролов, 1991)

КОНФОРМІЗМ (від лат. conformis— подібний, сообразный) — поняття, що позначає пристосуванство, пасивне прийняття існуючого порядку речей, пануючих думок і т. д. На відміну від колективізму, який передбачає активну участь індивіда у виробленні групових рішень, свідоме засвоєння колективних цінностей і випливає звідси співвіднесення власної поведінки з інтересами колективу, суспільства і, в разі необхідності, підпорядкування останнім, конформізм є відсутність власної позиції, безпринципне і некритичне слідування будь зразком, володіє найбільшою силою тиску (думка більшості, визнаний авторитет, історична традиція тощо). Революційне перетворення суспільства неможливе без подолання конформізму. Нам потрібні такі люди, говорив Ленін, за яких «можна ручатися, що вони ні слова не візьмуть на віру, ні слова не скажуть проти совісті», не злякаються «ніякої боротьби для досягнення серйозно поставленої собі мети» (Т. 45. С. 391-392). Морально-політичний конформізм не слід ототожнювати з конформністю (конформні реакції) як психологічним явищем. Засвоєння певних норм, звичок і цінностей — необхідний аспект соціалізації індивіда (придбання нею якостей, без яких неможлива його життєдіяльність у суспільстві) і передумова нормального функціонування будь-якої соціальної системи. Психологічні механізми відбору і засвоєння індивідом соціальної інформації залежать від цілої сукупності факторів: індивідуально-особистісних (рівень інтелекту, ступінь навіюваності, стійкість самооцінки і рівень самоповаги, потребу в схваленні оточуючих і т. д.), мікросоціальних (положення індивіда в групі, її значимість для нього, ступінь згуртованості і структура групи), ситуаційних (зміст завдання та зацікавленість у ній індивіда, міра його компетентності, приймається рішення публічно, у вузькому колі або наодинці тощо), загальносоціальних і загальнокультурних (умови, існуючі в суспільстві для розвитку самостійності, відповідальності особистості тощо).

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 202-203.