Комунікація (Фролов, 1991)

КОМУНІКАЦІЯ (лат. communicare — радитися з ким-небудь) — категорія ідеалістичної філософії, що позначає спілкування, за допомогою якого «Я» виявляє себе в іншому. Найбільш повно комунікація представлена в екзистенціалізмові Ясперса, а також в сучасному французькому персоналізмі. Історично вчення про комунікації склалося в противагу доктрині суспільного договору, висхідної до просвіти. Прихильники теорії комунікації (Ясперс, О. Больнов, Е. Муньє) підкреслюють, що суспільний договір в основі своїй є контракт, угода, учасники якої обмежені обопільними зобов’язаннями: вони сприймають та усвідомлюють один одного лише у світлі цих зобов’язань, тобто абстрактно, безособово. Договір — це зв’язок, спочиваюча на фактичній роз’єднаності людей. Комунікація ж розглядається як свідомо встановлюється взаємозалежність, протилежна договором. «Контакт замість контракту» (Ф. Кауфман). Засобом встановлення комунікації оголошується дискусія, в ході якої люди переконуються, що їх роз’єднують загальноприйняті норми мислення і споріднює те, в чому вони різні, індивідуально неповторні. «Індивідуально неповторне» — це насправді ретельно масковані суб’єктивні страхи, тривоги і турботи, в яких люди (кожен на свій лад) відчувають зрештою не що інше, як свою фактичну приналежність до певної групи сучасного буржуазного суспільства. У цьому світлі дискусія виявляється лише засобом прояснення такої приналежності, а доктрина комунікації в цілому — витонченою формою захисту кастових і корпоративних зв’язків. Об’єктивно вчення про комунікації противополагается марксистскому розуміння колективу. Термін «До» вживається також в широкому сенсі, як спілкування.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 198-199.