Квантова механіка

КВАНТОВА МЕХАНІКА — розділ сучасної фізики, що вивчає закони руху об’єктів мікросвіту. Виникнення К. м., її розвиток і інтерпретація пов’язані з іменами Планка (відкриття кванта дії), Бройля (ідея про «хвилях матерії»). Бора (атомна модель, принцип відповідності, додатковий спосіб опису, або принцип додатковості), Гейзенберга (співвідношення невизначеностей), Шрьодінгера (хвильове рівняння), Борна (статистична інтерпретація), П. Дірака (релятивістське рівняння). У наукову розробку і тлумачення фізичних і філософських проблем К. м. істотний внесок внесли радянські вчені Вавілов, В. А. Фок, В. О. Тамм, Л. Д. Ландау, Д. І. Блохинцев та ін. Специфічні особливості К. м. як фізичної теорії (корпускулярно-хвильовий дуалізм, співвідношення невизначеностей та ін) і пов’язаних з нею методологічних ідей (принцип відповідності, принцип додатковості та ін) обумовлені відкриттям «кінцівки взаємодії», що означає, що будь-які взаємодії між об’єктами в мікросвіті (в т. ч. між приладом і микрочастицей) не можуть бути менше значення кванта дії (h= 6,62 *10 -27 ерг-сек.). При характеристиці стану квантових об’єктів (мікрочастинок) неправомірно користуватися поняттям механічної причинності, що передбачає точне одночасне знання початкових умов (імпульсів і координат). Цей стан характеризується статистичної, ймовірнісної формою причинного залежності, вираженої в поняття хвильової функції, яка потенційно, як би в «знятому вигляді», містить взаємовиключні і взаємодоповнюючі визначення властивостей мікрооб’єктів, що реалізуються в залежності від конкретних експериментальних умов. Включення в сферу пізнання квантових явищ, незвичайних з точки зору звичного, макроскопічного досвіду, зростання значення вимірювальних процедур, експериментальної техніки, логіко-математичного апарату неминуче спричинили за собою ускладнення ролі суб’єкта, збільшення залежності від його технічної та методологічної озброєності особливостей вичленення (і в цьому сенсі «приготування»), дослідження того чи іншого об’єкта, фрагмента дійсності. Це важливо враховувати при аналізі поняття «квантовий об’єкт». К. м. зробила більш очевидним той факт, що без активного втручання в систему взаємодіючих об’єктів дослідник не може адекватно пізнавати їх. Хоча і в нових умовах зберігається принципова основа взаємодії людини і зовнішнього світу — первинність об’єкта і вторинність суб’єкта, але при цьому відбувається більш тісне їх зв’язування. Навколо цих філософських проблем К. м. розгорнулася гостра полеміка. Вони стали, особливо в початковий період розвитку К. м., предметом різного роду антинаукових, в т. ч. позитивістських, спекуляцій, певною мірою пов’язаних з висловлюваннями деяких прихильників так званої копенгагенської інтерпретації К. м. Помилкове тлумачення специфіки мікросвіту виключно як слідства особливостей процесу пізнання і виміру приводило до перебільшення ролі «спостерігача», до тверджень про «неконтрольованому обуренні», «крах причинності», «свободу волі» електрона і т. п. Відмова від подібних тверджень, еволюція поглядів ряду творців К. м., як і в цілому ситуація в сучасній фізиці, свідчать про те, що «матеріалістичний основний дух фізики» (Ленін) перемагає. В даний час К. м. не тільки дозволила науково пояснити велике коло явищ в області фізики, хімії, біології, але і придбала, поряд з фундаментальних, також і прикладне, інженерне значення. Це ще раз підтверджує безмежні можливості людського розуму, озброєного передовою методологією, в пізнанні таємниць мікросвіту.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 188-189.