Инструментализм (Фролов, 1991)

ИНСТРУМЕНТАЛИЗМ (лат. instrumentum — знаряддя) — вчення американського філософа Дьюї та його послідовників, різновид прагматизму. Розрізнення суб’єкта і об’єкта, думок і фактів, психічного і фізичного, по Дьюї,— це лише відмінності всередині «досвіду», «ситуації», аспекти «події». Згідно інструменталізму, поняття, наукові закони і теорії суть лише інструменти (звідси і назва цієї форми ідеалізму), знаряддя, «ключі до ситуації», «плани дії» в «сирому матеріалі» переживань. Визнаючи пізнання життєвої функцією організму, инструментализм заперечує, що значення її як раз і полягає у здатності відображати об’єктивний світ, і розглядає істину субъективистски, як щось «виправдане», «що забезпечує успіх в даній ситуації». Дьюї та його прихильники не визнавали реальності суспільних класів. Згідно інструментальної теорії прогресу як поступового поліпшення («мелиоризм»), прогрес полягає не в досягненні суспільством певних цілей, а в самому процесі руху. У цьому инструментализм бачив запорука збереження соціальної стабільності. Гл. послідовники В. Дьюї (А. Чайлд, біхевіористи Дж. Мзс) активно виступали проти марксизму.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 161.