Індуктивна логіка

ІНДУКТИВНА ЛОГІКА — в традиційній логіці розділ, що займається логічними процесами умовивід від часткового до загального (Індукція). Представники традиційного индуктивизма, наприклад, Мілль, вбачали завдання Індуктивної логіки в аналізі процесів отримання загального теоретичного знання одиничного, емпіричного. В історії логіки мала місце і ін. концепція предмета Індуктивної логіки, що обмежує її завдання аналізом логічних критеріїв перевірки наукових тверджень у рамках гипотетико-дедуктивного методу, яка була сформульована в 19 столітті англійським логіком У. Уэвеллом і отримала широке поширення в сучасній логіці науки. Вона має свою основу в недостатності індуктивних методів для отримання науково-теоретичних положень, формування яких передбачає вичленення нового мисленого змісту й утворення нових наукових абстракцій. Обмеженість цієї концепції полягає у неправомірному відмову від логічного дослідження процесів отримання наукового знання взагалі, тобто від аналізу їх як суспільно необхідних, не залежать від особливостей індивідуальної свідомості і визначаються об’єктивним змістом пізнавальних процесів. Сучасна Індуктивна логіка розширює сферу свого застосування і розглядає не тільки умовивід від часткового до загального, але і взагалі всі ті логічні відносини, коли істинність перевіряється знання не можна достовірно встановити на підставі тих знань, істинність яких нам відома, а можна лише визначити, чи підтверджується, а якщо так, то з якою мірою, перше знання останніми. Одним з центральних понять сучасна Індуктивна логіка є тому поняття ступеня підтвердження, яке зазвичай інтерпретується як ймовірність гіпотези за наявних емпіричних знаннях. Сучасна Індуктивна логіка використовує тим самим методи теорії ймовірностей (теорія Ймовірностей) і перетворюється в імовірнісну логіку.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 159-160.