Індивідуальність (Фролов, 1991)

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ — неповторний, самобутній спосіб буття конкретної відважності як суб’єкта самостійної діяльності, індивідуальна форма суспільного життя людини. Особистість соціальна по своїй суті і є індивідуальною за способом свого існування. Індивідуальність виражає власний світ індивіда, його особливий життєвий шлях, який за своїм змістом визначається соціальними умовами, а за походженням, структурою та формою носить індивідуальний характер. Сутність В. розкривається в самобутності конкретного індивіда, його здатності бути самим собою в рамках соціальної системи. Важлива роль природних задатків, вроджених особливостей у розвитку індивідуальності опосредствована соціальними факторами. Спосіб існування індивідуального життя є прояв (більше особливе або більш загальне) родовий життя людини. Індивідуальність — це єдність унікальних і універсальних властивостей людини, цілісна система, що формується в процесі діалектичної взаємодії його якостей— загальних, типових (загальнолюдських природних і соціальних ознак), особливих (конкретно-історичних, формаційних) і одиничних (неповторних тілесних і духовно-психічних характеристик). У міру історичного розвитку діяльності людини все більш розвивається індивідуалізація його самого і його відносин в різних сферах життя. Індивідуальність — найбільша цінність, оскільки розвиток різноманіття індивідуальних здібностей і талантів, їх змагальності в історичному плані являє собою одне з необхідних умов соціального прогресу. Індивідуалізація та вдосконалення особистості нерозривно пов’язані з перетворенням товариства з ліквідацією відчуження, з боротьбою проти індивідуалізму і створенням умов співпраці і взаємодопомоги вільних від експлуатації людей.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 157-158.