Ієрогліфів теорія

ІЄРОГЛІФІВ (або символів) ТЕОРІЯ— гносеологічна концепція, згідно з якою відчуття — не образи, що відображають риси предметів і явищ, а символи, знаки, ієрогліфи, які не мають нічого спільного з речами та їх властивостями. Термін «ієрогліф» в його гносеологічному значенні ввів Плеханов. Ієрогліфів теорія була розроблена Гельмгольцем на базі так званого «закону специфічної енергії органів почуттів», сформульованого німецьким фізіологом В. Мюллером, який вважав, що відчуття є переживання організмом стану своїх власних нервів, а специфіка відчуттів залежить не від зовнішніх впливів, а від особливостей органів почуттів (напр., будь-який вплив на орган зору породжує відчуття світла). Така точка зору вносить в гносеологию елемент агностицизму. Відчуття, що виникають при взаємодії з об’єктивним світом, залежать і від специфічної організації органів почуттів. Однак остання визначається в кінцевому рахунку тими об’єктивними факторами (електромагнітні, повітряні коливання тощо), які використовуються організмом в процесі його активної орієнтування. Тому відчуття є суб’єктивний образ об’єктивного світу. Вони пов’язують нас з дійсністю, а не є непрохідною прірвою, що розділяє свідомість людини і об’єктивний світ. Критику Ієрогліфів теорії дав Ленін в «Матеріалізмі і эмпириокритицизме».

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 154.