Сприйняття (Головін, 1998)

СПРИЙНЯТТЯ — цілісне відображення предметів, явищ, ситуацій і подій у їх чуттєво доступних часових і просторових зв’язках та відносинах; процес формування — за допомогою активних дій — суб’єктивного образу цілісного предмета, безпосередньо впливає на аналізатори. Детерміновано предметністю світу явищ. Виникає при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецепторні поверхні (див. рецептор) органів почуттів. Разом з процесами відчуття забезпечує безпосередньо-чуттєву орієнтацію в зовнішньому світі. Будучи необхідним етапом пізнання, завжди в якійсь мірі пов’язане з мисленням, пам’яттю, увагою. Спрямовується мотивацією і має певне афективно-емоційне забарвлення (див. емоція). На відміну від відчуттів, що відбивають лише окремі властивості предметів, в образі сприйняття в якості одиниці взаємодії представлений весь предмет у сукупності її інваріантних властивостей. На рівні людини чуттєво-сприймаюча діяльність досить складна і досконала. Висока вибірковість та рухливість сприйняття дають можливість активно відбирати елементи пізнавальної інформації, адекватні вартої задачі. В цілому ранні теорії сприйняття відповідали положенням традиційної ассоціаністської психології. Вирішальний крок у подоланні асоціанізму при трактуванні сприйняття був зроблений завдяки розвитку І. М. Сєченовим рефлекторної концепції психіки, а також завдяки роботам представників гештальт-психології, які показали обумовленість найбільш важливих феноменів сприйняття — таких, як константность — незмінними відношеннями між компонентами перцептивного образу. Вивчення рефлекторної будови сприйняття призвело до створення теоретичних моделей сприйняття, де важлива роль відводиться эфферентным (відцентровим), у тому числі руховим процесів, який підстроює роботу перцептивної системи до характеристик об’єкта. Образ сприйняття виступає як результат синтезу відчуттів, можливість якого, згідно А. Н. Леонтьєву, виникла у філогенезі у зв’язку з переходом живих істот від гомогенної, предметно неоформленої середовища до середовища, предметно оформленою. Потрібно розрізняти сприйняття, адекватне реальності та ілюзії. У процесі сприймання відображаються також імпульси, висхідні з внутрішнього тілесного світу людини. Вони зумовлюють появу відчуття і сприйняття самого себе — усвідомлення власного Я. Відчуття свого Я супроводжує відчуття і сприйняття зовнішніх явищ та сприяє пізнавальному розрізнення всього того, що відбувається поза тіла, всередині тіла і всередині свідомості. У повсякденному житті сприйняття здаються простими і зрозумілими; тим часом вони досить складні і важко доступні дослідженню. Складність механізмів їх появи наочно виявляється в патології — в симптоматиці сенсорних розладів. Сучасні дослідження раннього онтогенезу сприйняття підтверджують існування низки його форм, жорстко обумовлених особливостями постійних сполучень стимулів. Однак розвинені процеси сприйняття знаходяться під контролем стоять перед особистістю цілей. Інтенціональний (див. інтенція), спрямований характер цих процесів дозволяє розглядати їх як перцептивні дії, що дозволяють виділити інформативне зміст ситуації, по якому можна звіряти сприймані об’єкти з збереженими в пам’яті відображеннями і описами, і пізнавати ці об’єкти — відносити їх до певного семантичного класу (категорії). Динаміка процесу впізнання в більшості випадків адекватно описується законом перцепції: спочатку виділяється лише загальне й дифузне уявлення про предмет, потім дещо змінюється більш визначеним і детальним сприйняттям. Те, що відбувається на основі виділення узагальнених, іноді соціально фіксованих систем ознак, впізнання реалізується за більш короткий час (близько часток секунди), ніж процеси первісного перцептивного навчання, на які можуть йти місяці і роки (наприклад, формування навичок читання). Вироблена при впізнанні завдяки взаємодії сприйняття і пам’яті категоризація предметів, подій і ситуацій близька, а іноді ідентична понятійної категоризації. Із процесами мислення сприйняття зближує і можливість трансформації образу для приведення його до вигляду, придатного для прийняття рішення. Подібні перетворення, часто неусвідомлювані, можуть сприяти вирішенню що стоять перед суб’єктом завдань. У психології соціальної зміст поняття сприйняття не всіма авторами розкривається однаково. Іноді цей термін означає лише відображення партнером зовнішнього вигляду і видимої картини поведінки іншої людини. Іноді сприйняття і розуміння один одного розглядаються як два нерозривно пов’язаних процесу. В інших випадках під сприйняттям розуміється сукупність зовнішнього вигляду партнера і його поведінки і зримою, і у внутрішній — психологічної частини: в акт сприйняття включається інтерпретація сприйнятого на рівні мислення. Сприйняття — пізнання якості цілого, а не його окремих властивостей; не пасивне копіювання миттєвої дії, а живий творчий процес пізнання. В залежності від біологічної значущості в сприйнятому предмет, провідним може виявитися або одне, або інше якість, — від чого залежить, від якого аналізатора інформація буде визнана пріоритетною. По модальності, що дозволяє наочно відобразити світ, виділяються сприйняття зорові, слухові і відчутні. Якщо об’єктом уваги стає окреме якість об’єкта, можна говорити про сприйняттях смаковому, нюховому, больовому та ін. Специализованными за обсягом є сприйняття простору, часу, зображень, спектаклів і кінофільмів, сприйняття людини людиною (див. человековосприятие): вони виділяються в силу змісту самої предметної діяльності. При цьому особливо важливу роль у всіх видах сприймання грають рухові відчуття, або кинестетические, котрі регулюють за принципом зворотного зв’язку реальні взаємовідносини суб’єкта з предметом. Зокрема, в зоровому сприйнятті разом з власне зоровими відчуттями інтегруються і кинестетические відчуття, що супроводжують руху очей (акомодація, конвергенція та дивергенція, спостереження). Так само і в процесі слухового сприйняття активну роль грають слабкі рухи артикуляційного апарату. Для людини характерно, що образи його сприйняття інтегрують у собі використання мови. За рахунок словесного позначення виникає можливість абстрагування й узагальнення властивостей предметів. Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, константность, категориальность, апперцепция. В числі важливих властивостей сприйняття слід зазначити: співвідношення фігури і фону (див. фігура | фон), предметність, цілісність і константность. Властивості сприйняття, що існують на рівні свідомості — це свідомість, категориальность, вибірковість і апперцепция. Микрогенез способу сприйняття містить ряд фаз, пов’язаних з розв’язуваними перцептивними завданнями: від недиференційованого сприйняття — до формування цілісного образу предмета, на базі якого можна будувати адекватну діяльність. Вивчення сприйняття інтенсивно ведеться представниками психології, фізіології, кібернетики та інших наукових дисциплін. У цих дослідженнях широко застосовуються спостереження і експеримент, поєднуються методи емпіричного аналізу і моделювання. Дані про функції, розвитку і структурі сприйняття мають загальнонаукове і прикладне значення. Вони застосовуються при створенні систем відображення інформації, технічної естетики та художньому конструюванні, в педагогіці, спорті тощо

Словник практичного психолога. — М: АСТ, Харвест. С. Ю. Головін, 1998, с. 108-110.