Віталізм (Фролов, 1991)

ВІТАЛІЗМ (лат. vitalis — життєвий) — ідеалістичне вчення, що претендує на пояснення виникнення живого, його якісної відмінності від неживого, упорядкованості, організованості і спрямованості біологічних процесів, доцільності пристосувальних ознак і інших властивостей органічного світу шляхом постулирования вигаданих нематеріальних та ірраціональних непознаваемых факторів (ентелехія, археи, творча сила, порив до форми, життєвий імпульс та ін). Віталізм паразитує на невирішених проблемах біології, спекулюючи на труднощі процесу пізнання суті життя. Методологічно віталізм — антипод механіцизму. Історично віталізм пов’язаний з первісним анімізмом, одушевлявшем всі тіла природи, і давньогрецькими вчення про душу і ентелехії. Ст. 16-19 ст. формувався на основі ідеалістичної інтерпретації проблем причинності, організованості і управління функціями організму. Віталізм кінця 19 — початку 20 ст. виступає у формі органицизма, холізму та ін., де найбільш складними питаннями є: проблеми органічної цілісності, доцільності, ембріогенезу і еволюції, виникнення якісно нового в процесі розвитку і регенерації.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 67.