Вівтар (ССИС, 2001)

ВІВТАР, -я, м. (відомо було у формі олтарь). (XI ст.). 1. Жертовник, який представляє собою вогнище, на якому спалювалися жертви і перед якими відбувалися культові обряди у первісних народів. Покласти жертвопринесення на вівтар. Привести її до вівтаря. 2. Церк. Східна піднесена частина християнського храму, відокремлена від центральної його частини іконостасом. Стояти біля вівтаря. Давати обітницю перед вівтарем. «Священик виходив з вівтаря» (Пушкін А.). «Він серцем шанувати звик вівтар» (Пушкін А.). 3. (1 пол. XVIII ст.). Перен. Про церковному шлюбі. Вести до вівтаря. Стояти перед вівтарем. Йти до вівтаря. Дати обітницю перед вівтарем. 4. (поч. XVIII ст.). Перен. Символ вітчизни, церкви і всього святого, піднесеного, безкорисливого, що з цим пов’язано. Служителі вівтаря. Почитати вівтар суспільного блага. Принести жертву на вівтар вітчизни.

Вівтарний, -а, -е.

— Ст.-сл. олт»ТАрь > вівтар — букв, піднесення < позднегреч. altarion — тж < лат. altaria, від altus — високий.

Л. М. Баш, А. В. Боброва, Г. Л. Вячеслова, Р. С. Кимягарова, Е. М. Сендровиц. Сучасний словник іноземних слів. Тлумачення, слововживання, словотворення, етимологія. М., 2001, с. 53-54.