([Етико-ритуальна] благопристойність)

([Етико-ритуальна] благопристойність) — категорія класичної китайської філософії, насамперед конфуціанської етики. Словникові значення Л. — «ритуал», «церемонії», «етикет», «ввічливість». Конфуцій проголосив «подолання себе і повернення до благопристойності» умовою реалізації гуманності {жень) («Лунь юй», XII, 1). Зразковими Конфуцій вважав етико-ритуальні встановлення епохи Західного Чжоу (XI—VIII ст. до н. е..). У конфуціянському каноні «Лі цзі» (див. Уцзин) поняття Л. визначено через Л. (принцип), а змістовою основою Л. оголошені «відданість» (чжун, див. Чжун шу) і синь (благонадійність /довіра).

Близький до легизму конфуцианец Сюнь Куан (313-238 pp. до н. е.) бачив у Л. засіб «обтісування» спочатку «злий» людської природи (див. Сін), «виховання-плекання» («Сюнь-цзи», гол. 19), а також «головну частину» юридичного закону (Там же, гол. 1). У трактаті «Мо-цзи» (див. Моизм) Л. ототожнювалося з невиправдано дорогими церемоніями, а в пам’ятках даосизму тлумачилося як фактор «ослаблення відданості і благонадійності/довіри», «початок смути» («Дао де цзін», 38; «Чжуан-цзи» XXII).

Головний основоположник неоконфуцианской ортодоксії Чжу Сі (1130-1200) онтологизировал Л., визначивши його як «короткий вираз візерунка-вень (див. Вень) небесного принципу», тобто видиме втілення «безформно-бессилуэтного» почала мі-роздания в зримих формах належної поведінки, норми навчання і виховання.

Література:

Кобзєв А. І. Особливості філософської і наукової методології в традиційному Китаї // Етика і ритуал в традиційному Китаї. М., 1988.

Словник філософських термінів. Наукова редакція професора В. Р. Кузнєцова. М., ІНФРА-М, 2007, с. 279.