Вайшешика (Фролов, 1991)

ВАЙШЕШИКА (санскр. «вишеша» — особливість) — система староіндійської філософії. Перше її систематичне виклад (Вайшешика-сутра) дано Канадою (6-5 вв. до н. е..). Значний розвиток Вайшешика отримала в праці Прашастапады (4 ст.) «Падартхадхармасанграха». В системі Вайшешики сильні матеріалістичні тенденції. Вайшешика встановлює сім категорій для всього існуючого: субстанцію, якість, дія, спільність, особливість, єство, небуття. Перші три категорії існують реально. Наступні три логічні категорії — продукти діяльності розуму. Важливу роль для пізнання відіграє категорія «особливість» (що дала назву вченню — Вайшешика), оскільки в ній відображається реальне розмаїття субстанцій. Світ складається із субстанцій, які володіють якістю і дією. Вайшешика вказує дев’ять субстанцій: земля, вода, світло, повітря, ефір, час, простір, душа, розум. Атоми перших чотирьох субстанцій утворюють всі матеріальні об’єкти. Атоми вічні, неподільні, невидимі, не мають протягу, але їх комбінації утворюють усі тіла протяжні. З’єднанням атомів керує світова душа. Внаслідок постійного руху атомів світ, існуючий у часі, просторі і ефірі, періодично створюється і руйнується. Атоми поділяються за якістю на чотири роду, в залежності від походження і викликають чотири види відчуттів: дотик, смак, зір, нюх. Гносеологія Вайшешики, близька до теорії пізнання н’яя, вказує на чотири роду істинного і чотири роду помилкового пізнання. Істину дають сприйняття, висновок, пам’ять та інтуїцію.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 58-59.