Гіпотеза (Фролов)

ГІПОТЕЗА (від грец. hypothesis — основа, припущення) — система умовиводів, за допомогою якої на основі ряду фактів робиться висновок про існування об’єкта, зв’язку або причини явища, причому цей висновок не можна вважати абсолютно достовірним. Р. також називають вміст цього висновку. Потреба в Р. виникає в науці, коли неясна зв’язок між явищами, причина їх, хоча відомі мн. обставини, що передували або супроводжували їм, коли за деякими характеристиками цього потрібно відновити картину минулого або на основі минулого і сьогодення зробити висновок про майбутній розвиток явища. Проте висунення Р. на основі певних фактів — це тільки перший крок. Сама Р. в силу свого імовірнісного характеру вимагає перевірки, доведення. Після такої перевірки Р. або стає науковою теорією, або видозмінюється, або відкидається, якщо перевірка дає негативний результат. Основні правила висування та перевірки Р. наступні: 1. Р. повинна перебувати у згоді або, щонайменше, бути сумісною з усіма фактами, яких вона стосується. 2. З багатьох протистоять один одному Р., висунутих для пояснення серії фактів, переважно та, яка одноманітно пояснює більшу їх кількість; звичайно, для пояснення окремих фактів цієї серії можна висувати т. зв. робочі Р. 3. Для зв’язного пояснення серії фактів потрібно висувати можливо менше різних Р., і їх зв’язок повинна бути можливо більш тісною. 4. При висуванні Р. необхідно усвідомлювати імовірнісний характер її висновків. 5. Р., що суперечать один одному, не можуть бути разом істинними, за винятком того випадку, коли вони пояснюють різні сторони і зв’язки одного і того ж об’єкта. Сучасні позитивісти, эмпирики, «всеиндуктивисты» і т. п. вважають, що наука покликана протокольно реєструвати факти, а не будувати Р. про закономірності об’єктивного світу, т. к. Р., на їх думку, відіграють лише «робочу» роль і не мають об’єктивного змісту. Однак факти перетворення Р. в науково доведені теорії свідчать про зворотне. Оскільки Р. завжди базується на певних об’єктивних даних, вона має можливість бути розвинутою до ступеня теорії. Характер сучасної науки, ускладнення механізмів спостереження і експериментування змушують все більш пильно досліджувати цю стадію наукового мислення і підтверджують положення Енгельса про те, що Г. є «формою розвитку природознавства, оскільки воно мислить…» (Т. 20. С. 555).

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 91-92.