Гомеостазис (Фролов, 1991)

ГОМЕОСТАЗИС (грец. homoios — подібний і stasis — стояння, нерухомість) — тип динамічної рівноваги, характерний для складних саморегульованих систем і складається в підтримці суттєво важливих для збереження системи параметрів у допустимих межах. Поняття «Гомеостазису» введено американським фізіологом У. Кенноном, який написав цілий ряд гомеостатичних процесів у біологічному організмі. В подальшому це поняття набуло поширення в кібернетики, психології, соціології та інших науках. Дослідження гомеостатичних процесів передбачає виділення: 1) параметрів, значні зміни яких порушують нормальне функціонування системи (наприклад, температура крові у вищих тварин); 2) меж допустимого зміни цих параметрів під впливом умов зовнішнього і внутрішнього середовища; 3) сукупності конкретних механізмів, що починають функціонувати при виході значень змінних за ці межі. Кожен такий механізм реєструє зміну істотних параметрів і діє за принципом зворотного зв’язку в напрямку відновлення порушеного стану рівноваги. Вивчення гомеостатичних процесів призвело до вироблення понять гетеростазиса (відображає ієрархію гомеостатичних систем, поділ параметрів на більш і менш суттєві) і гомеореза (внутрішніх механізмів, що забезпечують закономірна зміна істотних параметрів в процесі розвитку системи).

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 96.